Ферранська порода

Ферранська худоба була широко відома в департаменті Пюї-де-Дом у 19 столітті. Худоба мала потрійний (м'ясо-молочно-робочий) напрямок продуктивності. Тварини відзначалися різноманіттям забарвлення.[1][2] Назва «ферранська» для цієї породи почала застосовуватись лише у другій половині 19 століття, до того порода мала назву «строката» (фр. race bigarrée).[3] З 1899 року характерною для породи було прийнято лише особливий тип червоно-строкатої масті (фр. barré rouge). Племінну книгу було відкрито у 1905 році. У 20-х і 30-х роках 20 століття поголів'я породи досягло свого піку — тоді воно становило приблизно 80 000 голів. Однак у 1960-х роках воно значно зменшилося через широке впровадження механізації сільськогосподарських робіт і внаслідок цього — втрату потреби в робочій худобі, а також через конкуренцію з боку худоби породи шароле. За переписом 1977 року налічувалося лише 300 корів ферранської породи й у 1978 році було розпочато програму з її збереження, в якій широко застосовувалося штучне запліднення.[1][2] У 2010 році налічувалося 1663 корови, що утримувалися у 270 стадах (господарствах).[1] У 2014 році налічувалося 1532 корови у 249 стадах.[2]

Корови ферранської породи на пасовищі.

Масть тварин червоно-строката. Середній зріст корів становить 135—140 см. Жива маса бугаїв — 900—1100 кг, корів — 600—800 кг.[1] Порода характеризується витривалістю й доброю пристосованістю до випасу на гірських схилах і пагорбах (без проблем для кінцівок). Тварини здатні долати значні відстані.[2]

Худоба ферранської породи поширена в багатьох департаментах Франції, однак переважна кількість поголів'я породи зосереджена на території Оверні.[2]