Фліш
Фліш (від нім. fliessen — «текти», «розтікатись») — осадові породи, теригенна (іноді вулканогенно-теригенна) геологічна формація, яка характеризує певний період розвитку седиментаційного басейну.
Назва
Термін «фліш» упроваджений у геологічну літературу швейцарським геологом Бернардом Штудером у 1827 році.
Опис
Фліш — потужна серія морських осадових гірських порід переважно уламкового походження, що характеризуються ритмічним чергуванням декількох літологічних різновидів шарів, гранулометричний склад яких характеризується зменшенням зернистості знизу вверх (від піску до алевриту та пеліту), незалежно від їх мінералогічного складу (т. зв. градаційна текстура). Фліш складається з численних невеликих (дек. см — дек. дм) циклів (циклітів, циклотем, циклосом), які часто називаються ритмами. Цикліти утворені 2-4 шарами, або елементами, з яких нижні представлені зернистою породою (пісковиком, алевролітом, уламковим вапняком), часто з косою або завихреною пошаровістю, а верхні — пелітами. Циклічність (ритмічність) фліш зумовлена особливостями осадонакопичення — мулистими потоками, які виникають періодично. Власне фліш, як правило, утворюється в зоні континентального схилу і його підніжжя в глибоководних басейнах.
Типовий фліш складається з циклів Боума, коли прошарок гравеліту вверх за розрізом поступово і безперервно переходить у пісковик, потім у алевроліт, і закінчується цикл прошарком аргіліту. Отже, флішеві осадові породи — це ритмічно черговані прошарки аргілітів, алевролітів, мергелю і вапняку[1].
Генеза флішових товщ досі викликає жорсткі дебати серед геологів. Існують дві версії про умови утворення флішу:
- глибоководна (турбідні течії)
- мілководно-морська і дельтова
З позицій уявлення про геосинкліналі фліш — типова геосинклінальна формація, яка означає передорогенну стадію розвитку евгеосинкліналей та (чи) міогеосинкліналей, коли в межах активних континентальних окраїн виникали острівні дуги («кордильєри») — ланцюги островів, на схилах яких формувалися дикий фліш (з підводнозсувними утвореннями — олістостромами) і грубий фліш (збагачений конґломератами та пісковиками), який переходить у дистальному напрямку в типовий фліш, що потім змінюється недорозвинутим флішем та напівфлішем (субфлішем). Подібні утворення з турбідітами формуються і на пасивних континентальних окраїнах. У вертикальному ряду геологічних формацій фліш звичайно займає проміжне положення між аспідною формацією та моласами. У складчастих областях, які виникли на місці геосинкліналей, флішеві відклади, інтенсивно дислоковані, звичайно складають зовнішні зони (екстерніди). Фліш установлений у протерозої, палеозої (карбоновий фліш на Уралі), мезозої (тріасовий фліш у Криму, юрський та крейдовий на Кавказі і в Альпах) та кайнозої (палеогеновий фліш у Карпатах).
До фліш бувають приурочені поклади нафти і мінеральних вод. Карбонатний фліш та напівфліш (субфліш) іноді являє собою цементну сировину (район Новоросійська).
Поширення в Україні
В Україні відклади флішової формації поширені в складчастих Карпатах та Кримському орогені.
Інші значення
Характерні різноманітні за формою і походженням ієрогліфи на поверхні циклітів являють собою відбитки нерівностей на дні водойм. Виникають внаслідок розмивної дії короткочасних каламутних потоків та внаслідок життєдіяльності різних тварин, що пересуваються по дну, частіше хробаків; останнім зобов'язані своїм походженням характерні фукоїди, що нагадують за формою водорості.
Див. також
Примітки
- Лазаренко Э. А. По вулканическим Карпатам: Путеводитель, — Ужгород: Карпати, 1978. — 96 с., ил., 16 л. ил.
Джерела
- Словник-довідник з фізичної географії : для школярів і абітурієнтів / укл. Єна О. В., Супричов О. В. — К. : Довіра, 2002. — 238 с. — ISBN 966-507-133-5.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
Посилання
- Фліш // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.