Фонокардіограма

Фонокардіограма (фоно- і кардіограма) — крива, що зображує частоту й амплітуду звукових коливань, які виникають у результаті діяльності серця.

Метод реєстрації фонокардіограми назвається Фонокардіографія (ФКГ).

Інтерпретація фонокардіограми

Розташування тонів серця на фонокардіограмі (знизу) синхронно з електрокардіограмою (зверху).

Фонокардіограма це графічний запис тонів серця. Фонокардіограма в нормі складається з коливань I, II, нерідко III, IV, в окремих випадках V-го тону.

Перший тон називають систолічним. Його загальна тривалість приблизно становить 0,12 с, що відповідає фазі напруження і початку періоду вигнання крові. Інтенсивність першого тону залежить від швидкості наростання тиску в шлуночках під час систоли.
Другий тон високий, і продовжується приблизно 0,08 с. Цей тон ще називають діастолічним оскільки, його виникнення пов'язано з закриттям півмісяцевих клапанів і вібрації стінок, яка при цьому виникає. Інтенсивність тону залежить від тиску в аорті і легеневій артерії.
Третій тон утворюється в результаті коливань стінок шлуночків наприкінці періоду швидкого наповнення. Виникає він через 0,12-0,15 с. від початку другого тону, але може з'явитися і пізніше.
Четвертий тон відбувається під час систоли передсердь і продовжується до початку їх розслаблення. Його добре видно після навантаження, а після відпочинку він може майже зникнути.
П'ятий тон реєструється порівняно рідко. Виникає в період швидкого наповнення шлуночків і очевидно відповідає третьому тону правого шлуночка.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.