Франс Кордова

Франс Кордова (фр. France Anne-Dominic Córdova; нар. 5 серпня 1947, Париж, Франція) — американська астрофізикиня, діячка науки та вищої школи. З 2014 року директор Національного наукового фонду. Емерит-президентка Університету Пердью і емерит-канцлерка Каліфорнійського університету в Ріверсайді, екс-віце-канцлерка Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, екс-шеф-вчена НАСА, також працювала в Університеті штату Пенсильванія і Лос-Аламоській національній лабораторії, заслужена професорка, National Associate of the National Academies.

Франс Кордова
Народилася 5 серпня 1947(1947-08-05) (74 роки)
Париж, Франція
Країна  США
Діяльність астрономка, викладачка університету
Alma mater Каліфорнійський технологічний інститут і Стенфордський університет
Заклад Університет Каліфорнії, Смітсонівський інститут, Університет штату Пенсильванія і Каліфорнійський університет в Санта-Барбарі
Ступінь доктор філософії
Членство Американське астрономічне товариство[1] і Американська академія мистецтв і наук
Нагороди

Women in Space Science Awardd (2012)

honorary doctor of Purdue Universityd

honorary doctor of the Duke Universityd

почесний доктор Університету імені Бен-Гуріонаd


 Франс Кордова у Вікісховищі

Біографія

Латиноамериканка. Виросла в Каліфорнії в багатодітній родині — старшою з 12 дітей; батько — мексикано-американець Фредерік Кордова, мати — ірландка-американка Джоан Макгіннес; сім'я повернулася з Європи в США в 1953 році[2].

Закінчивши Стенфордський університет (бакалавр англійської мови cum laude, 1969), зайнялася журналістикою, співпрацювала в LA Times. У 1979 році отримала ступінь доктора філософії з фізики в Каліфорнійському технологічному інституті, перед тим попрацювавши там і в MIT. Потім працювала астрофізиком в Лос-Аламоській національній лабораторії, досліджуючи білі карлики і пульсари, досягла там посади заступника груп-лідера з астрономії та астрофізики (в 1988 році). Там же познайомилася з майбутнім чоловіком і вийшла заміж. У 1989—1993 рр. професорка і завідувачка кафедри астрономії та астрофізики Університету штату Пенсильванія. У 1993—1996 рр. шеф-вчена НАСА, наймолодша і перша жінка на цій посаді. З 1997 року професорка фізики і віце-канцлерка з досліджень Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, а з 2002 року канцлерка Каліфорнійського університету в Ріверсайді. З 2007 року президентка Університету Пердью, з 2012 року емерит-президентка.

Була головою Ради регентів Смітсонівського інституту (з 2012, член з 2009), піклувальницею Клініки Майо, членом Національної наукової ради, входила до ради директорів Science Applications International Corporation. Член Американської академії мистецтв і наук, фелло Американської асоціації сприяння розвитку науки і Association for Women in Science.

Відзначена вищою відзнакою НАСА — медаллю NASA Distinguished Service Medal (1996), Kilby International Award (2000), Distinguished Alumna Стенфорду (2007), Citation for Leadership and Achievement від Council for Scientific Society Presidents (2018), введена в Зал слави лідерства в STEM журналу US News (2018)[3]. Удостоєна кількох почесних докторських ступенів.

Опублікувала понад 150 наукових робіт.

Заміжня за Крістіаном Фостером, має двоє дітей.

Посилання

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.