Фреймова семантика

Фреймова семантика — це теорія лінгвістичного значення, яку поширила відмінкова (рольова) граматика Чарльза Філмора. Ця теорія пов'язує лінгвістичну семантику з енциклопедичними знаннями.

Основна ідея полягає в тому, що ніхто не зможе зрозуміти сенс навіть одного слова без доступу до уже наявних знань, що відносяться до цього слова. Наприклад, неможливо було б зрозуміти, що означає слово «продавати», нічого не знаючи про комерційну діяльність, яка також залучає, серед іншого, продавця, покупця, товари, гроші, відношення між грошима і товарами, відносини між продавцем товарами і грошима, відношення між покупцем товарами і грошима і так далі.

Ч. Філмор визначає фрейми як когнітивні структури, знання яких передбачається концептами, репрезентованими словами[1]. За І. Штерном фрейм визначається як структура, що репрезентує стереотипні ситуації у свідомості (пам'яті) людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, що базується на такому ситуативному шаблоні.[2]

Фреймова семантика — прикладна семантика, що оперує фреймами та близькими до них пропозиційними структурами (схеми, прототипи, гештальти тощо), призначеними для репрезентації смислу різноманітних мовних конструкцій.[2][3]

Таким чином, слово активує або викликає, структуру семантичного знання, що відноситься до конкретної концепції якої воно стосується (або виділяє, в термінології фреймової семантики). Фреймова структура — це система фактів, які визначають «характерні особливості, ознаки, і функції вираженого і характерні для нього взаємодії з речами, які обов'язково або як правило є пов'язаними з ним».[4]

Фреймова структура також може бути визначена як цілісна структура пов'язаних понять, які поєднані таким чином, що не знаючи всіх елементів цієї структури, неможливо володіти повним знанням щодо одного з них. Ці структури засновуються на подіях, які повторюються. Таким чином, комерційна операційна структура заснована на повторенні комерційних угод.

У фреймовій семантиці значення слів, словосполучень, речень, тексту і т. д. співвіднесені зі сценами в рамках загальної теорії семантичного знання.[5] Слова не лише висувають на перший план окремі поняття, але також і визначають певний сенс у якому розглядається структура. Наприклад, слово «продавати» розглядається з точки зору продавця і «купувати» з погляду покупця. Це, відповідно до теорії Філмора, пояснює асиметрії, які спостерігаються в багатьох лексичних відносинах.

Згідно з Жаботинською. С. А. , для побудови концептуальних структур використовуються п'ять базисних фреймів, що мають свої модифікації. Це предметний фрейм, таксономічний фрейм, посесивний фрейм, акціональний фрейм і компаративний фрейм.[6]

Як універсальний інструментарій для моделювання інформації, активованої мовними знаками, можуть бути застосовані пропозиції базисних фреймів. Базисні фрейми суть набори «інструментів» мислення — пропозицій, що мають найвищий рівень узагальнення, або схемності. Буттєві схеми — квантитативна «X є СТІЛЬКИ», квалітативна «X є ТАКЕ», локативна «X існує ТАМ-місце», темпоральна «X існує ТОДІ-час» та схема способу буття «X існує ТАК» — належать до предметного фрейма. Акціональні схеми стану/процесу «AG — агенс діє», контактної дії "AG — агенс діє на PT/AF — пацієнс/афектив " і каузації «CR — каузатор робить FT- фактитив» входять до складу акціонального фрейма. Посесивні схеми партитивності «WH — ціле має PR — частину», інклюзивності «CR — контейнер має CT- вміст» / «CT- вміст має CR — контейнер» та власності «OW — власник має OD — власність» / «OD — власність має OW — власника» входять до складу посесивного фрейма. Ідентифікаційні схеми персоніфікації «ID — індивід є PS -персоніфікатор (власне ім'я)», класифікації «ID — індивід/вид є CL- класифікатор: вид/рід» і специфікації «ID — індивід є SP -специфікатор» формують ідентифікаційний фрейм. Компаративні схеми тотожності, або метаморфози, «CV — компартив є /наче/MS — корелят», схожості, або аналогії, «CV — компартив є наче AN — корелят» та подібності, або метафори, «CV — компартив є начебто MT- корелят» утворюють компаративний фрейм. Ідентифікаційні схеми персоніфікації «ID — індивід є PS — персоніфікатор (власне ім'я)», класифікації «ID — індивід/вид є CL — класифікатор: вид/рід» і специфікації «ID — індивід є SP -специфікатор» формують ідентифікаційний фрейм. Компаративні схеми тотожності, або метаморфози, «CV — компартив є /наче/ MS — корелят», схожості, або аналогії, «CV — компартив є наче AN — корелят» та подібності, або метафори, «CV — компартив є начебто MT- корелят» утворюють компаративний фрейм.[7][8]

Хоча спочатку фреймову семантику застосовували лише до лексем, тепер сфера її застосування поширилась і на граматичні конструкції та інші більші й складніші лінгвістичні розділи і вона є більш-менш об'єднаною в конструктивній граматиці як головний семантичний принцип.

Фреймова семантика на початку 1980-х рр. представлялася як програма досліджень в галузі емпіричної семантики, що давала спосіб охарактеризувати принципи створення нових слів і речень, додавання нових значень слів, а також «збірки» значень елементів тексту в ціле значення. Фреймові структури також починають використовувати в інформаційному моделюванні, особливо у формі 'моделей визначення' і 'моделей знань'.[9] Фреймова семантика має багато спільного з семантичним принципом профілювання, який описується у Когнітивній Граматиці Рональда В. Лангекера.[10]