Фута-Торо (імамат)

На початку XVIII ст. імперія Фута Торо опинилася у кризі: почалася боротьба за владу всередині, поступово відпадають залежні держави, почався розпад самої імперії. 1769 року Сулейман Баал, очільник групи тоорбе (стану духовенства), що набув значної ваги, повстав проти сатігі (імператора) Суле Буубу. Боротьба мала запеклий характер й завершилася лише 1776 року поваленням сатігі Бубакара.

Сулейман Баал оголосив про утворення імамату Фута-Торо. Проте через стан здоров'я, передав владу учню Абдул-Кадіру Кане. Останній розпочав активну загарбницьку політику, до середині 1780-х років підкоривши емірати Трарза і Бракна на північному заході, які визнали зверхність імамату. Але 1794 року зазнав нищівної поразки від коаліції держав Кайор і Ваало.

Після смерті Абдул Карима Кане у 1810-х роках починається ослаблення Фута-Торо. Також це збіглося з відновленням французької активності в басейні річки Сенегал. Відбувається посилення місцевих вождів, поглиблюється боротьба за владу між кланами торобе (духівництва). Виборний характер очільника держави призвів зрештою до утворення коаліцій місцевої знаті і торобе, що висували кожен свого претендента. Часто вибори переростали у тривалу війну за трон. Альмамі панували переважно від декількох місяців до максимум 3 років. Найбільше обіймав трон Юсуф Сіре Лі — 13 разів, також багато разів отримували титул альмамі Біран Ібраа Ваан, Мамаду Біран Ваан.

Разом з тим зовнішня активність імамату не припинялася до початку 1840-х років. Основними напрямами були походи проти емірату Трарза, втручання у справи емірату Бракна, держав Ваало, Волоф і Кайор.

У середині XIX ст. фактично розпався на 3 частини: в центральній зберігав владу альмамі, що спирався на 18 вождів; на заході імамату (область Торо) фактично незалежним став місцевий вождь, що прийняв титул лам-торо; на сході (в Фута-Дамга) перебував самостійний володар з титулом лам-дамга.

У цей час почалося утворення Імперії тукулерів, яка після перемог над державами Бамбара в Каарті і Сегу на сході, звернула увагу на ослаблений імамат Фута-Торо. Спочатку вдалося підкорити Фута-Дамгу. Втім війська тукулерів стикнулися з французькими загонами, що на той час підкорили державу Ваало. 1860 року після успішних кампаній Франція затвердила владу в імаматі. Втім лише 1861 року його ліквідувала.

Проте до 1890 року існували невеличкі утворення на чолі з Абдул Бакаром Кане, імамом Боссеї, і Самбою Умахані, лам-торо в області Торо. також французи регулярно змінювали номінальних альмамі.

На чолі стояв альмамі (імам), що мав вищу політичну, духовну, судову владу. Водночас він спирався на велику раду, що складалася з торобе і вождів племен (джаггорде). Альмамі обирався серед членів родів Лі з Джааби (Ндіаби) і Ваан з Мбумби. Згодом вага торобе і джаггорде значно посилилася, а влада альмамі дедалі більше обмежувалася великою радою, зрештою ставши церемоніальною.

Основу становили землеробство, рибальство і скотарство. Тут культивували пшоно, рис, різні фрукти та овочі.

Також була розвинена посередницька торгівля гуміарабіком, індиго, бавовняними тканинами. Значний прибуток на початку мали загарбницькі походи та сплата данини залежними державами. Значний удар завдало заборона Великою Британією і Францією работоргівлі.

Відбувається масштабна ісламізація населення, переслідування прихильників традиційних вірувань, насамперед анімізму. затверджується як головна конфесія суннізм.

• Hanson, John H. (1996). Migration, Jihad, and Muslim Authority in West Africa: The Futanke Colonies in Karta. Indiana University Press. p. 75. ISBN 978-0-253-33088-8
• Gomez, Michael A. (2002-07-04). Pragmatism in the Age of Jihad: The Precolonial State of Bundu. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-52847-4
• Klein, Martin A. (2005). «Futa-Tooro: Early Nineteenth Century». Encyclopedia of African History. 1. Fitzroy Dearborn. p. 541. ISBN 978-1-57958-245-6