Фуяра
Фуя́ра — традиційний словацький духовий дерев'яний обертонний музичний інструмент. Схожий на флейту, але її звучання не схоже на звучання будь-якого іншого інструмента.
Походження
Прообразом фуяри вважається готична тридіркова басова дудка, що побутувала у Європі вже у XII ст. Такі дудки відрізнялися невеликими розмірами, грати на них можна було однією рукою. Батьківщиною фуяри вважається маленький регіон центральної Словаччини — Подполянє. Спочатку на ній грали пастухи, значно пізніше її почали використовувати професійні музиканти.
Зовнішній вигляд
Нагадує звичайну флейту, різняться лише розміри (в середньому — від 120 до 210 см). Фуяри, завдовжки понад два метри, найчастіше розбираються. Традиційна фуяра виготовляється майстром вручну, звичайно з клена чи робінії, які сушаться протягом місяця. Має три ігрові отвори, хоча на висоту гри впливає здебільшого сила повітря, що видихається.
Гра на фуярі
Процес навчання грі надзвичайно цікавий та простий. Є два стилі гри — валашський та лазніцький, що отримали свою назву від назв регіонів, у яких сформувалися. Об'єднує їх загальний принцип — «як дихаю, так і граю». Тобто, важливе правильне дихання. Але не якесь спортивне, а абсолютно повсякденне. Спочатку інструмент призначався для сольного виконання. Характеризується величезною обертональною насиченістю.
Фуяру називають «королевою словацьких народних інструментів». Її звук порівнюють з голосом короля, задуманим та барвистим. Він проникає в найвіддаленіші куточки душі, викликаючи її хвилювання. Це — незабутній звук, сповнений поезії.