Фічефон

Відкритий Sony Ericsson W910i, фічефон випуску 2007 року

Фічефони працюють на пропрієтарній прошивці, зазвичай MediaTek MAUI з підтримкою стороннього програмного забезпечення через такі платформи, як Java ME або BREW[7]. Пропрієтарні операційні системи не призначалися для розробки і обробки потужних застосунків, наявних на iOS і Android, які спеціально призначені для розробки сторонніх додатків.

Залежно від рівня функціональності фічефони іноді можуть мати багато можливостей смартфона[8]. Наприклад, сучасні фічефони зазвичай слугують портативним медіаплеєром і можуть мати цифрові камери, GPS-навігацію, Wi-Fi і мобільний широкосмуговий доступ до інтернету, а також мобільні ігри.

Фічефони продовжують виробляти з кількох причин:

• Вони дешевші, ніж смартфони, тому що:

• • Термін дії більшості патентів на основні технології мобільних пристроїв закінчився. Деякі патенти з закінченим терміном дії дозволяють додавати більше функцій в їх базовий варіант, які раніше зазвичай були доступними в пристроях середнього або високого класу;

• • Менша складність забезпечує просте і дешеве складання;

• • Відносна модульність: фічефон може мати одну або дві основні функції: ліхтарик, радіо, слот для карт MicroSD для додаткового сховища, музичний програвач, камеру, інтернет-браузер і точку доступу для просунутіших пристроїв. Багато фічефонів нині включають деякі з цих функцій, перетворюючи їх на фічефони з базовими функціями або смартфони, тоді як фічефони з розширеними функціями включають всі ці та багато інших функцій.

З точки зору ринку та споживачів, є кілька ситуацій, в яких фічефони є вигідними:

• Вимоги до живлення зазвичай відносно низькі, що призводить до збільшення часу розмови та очікування.

• Ризик втрати, пошкодження або досить грубого використання. Фічефони часто бувають міцнішими, простішими і доступнішими, тому їм надають перевагу як пристроям для подорожей, дитячим пристроям і для використання в польових умовах.

• Ліберальні і зрілі ринки добре підходять для конкретних функцій: в країнах, де таксофони більше не випускаються, деякі оператори пропонують передплачені тарифні плани стільникового зв'язку з SIM-картою та базовим мобільним телефоном в одному пакеті приблизно за ту ж суму, що й телефонна карта середнього рівня (15 євро за весь пакет в деяких регіонах). Мандрівники часто вважають за краще цей варіант, з огляду на високу плату за роумінг.

Перший стільниковий телефон Motorola DynaTAC, випущений 1984 року, вважається простим мобільним телефоном через його нездатність робити що-небудь, крім голосових викликів.

Попри появу смартфонів у середині 1990-х роках, завдяки випуску в серпні 1994 року IBM Simon, Nokia Communicator від 1996 року і лінійки кишенькових персональних цифрових помічників BlackBerry від Research in Motion, фічефони мали незаперечну популярність у середині 2000-х років. У Північній Америці смартфони, такі як Palm і BlackBerry, як і раніше вважалися нішовою категорією для корпоративного використання. За межами Північної Америки пристрої Nokia з Symbian захопили ринок смартфонів, на якому ціна була єдиною перешкодою для входу, і Nokia пропонувала смартфони у всіх можливих цінових сегментах. У середині 2000-х такі виробники телефонів, як Nokia і Motorola, досягли рекордних продажів фічефонів. У розвинених країнах мода і бренд стимулювали продаж, оскільки ринки стали зрілішими, і люди перейшли на другий і третій телефони. У США технологічні інновації щодо розширення функціональності були другорядним питанням, оскільки дизайн телефонів там орієнтувався на мініатюризацію[11][12][13].

Однак орієнтовані на споживача смартфони, такі як iPhone і смартфони під керуванням Android, докорінно змінили ринок: 2007 року Стів Джобс заявив, що «телефон — це не просто засіб комунікації, а й спосіб життя». Тодішні операційні системи для фічефонів, такі як Symbian, не призначались для вирішення додаткових завдань, крім зв'язку та основних функцій, і через бюрократію та інші фактори вони так і не створили квітучої екосистеми програмного забезпечення[14].

На відміну від цього, iPhone OS (перейменована 2010 року на iOS) і Android розроблялись як надійні ОС, що включають додаткове програмне забезпечення, володіють багатозадачністю і графічними можливостями, для задоволення майбутніх потреб споживачів[15]. Ці платформи також затьмарили популярність платформ для смартфонів, історично орієнтованих на корпоративні ринки, таких як BlackBerry[16].

У галузі відбувся перехід від фічефонів (а також недорогих смартфонів), які переважно залежать від обсягу продажів, до високопродуктивних флагманських смартфонів, які також мають вищу маржу, тому виробники вважають їх значно прибутковішими, ніж фічефони[17][18].

Перехід від фічефонів змусив операторів бездротового зв'язку збільшити субсидування мобільних телефонів, а високі відпускні ціни на флагманські смартфони негативно позначилися на операторах бездротового зв'язку, у яких рентабельність EBITDA впала, оскільки вони продали більше смартфонів і менше фічефонів. Щоб компенсувати це, оператори зазвичай використовують високопродуктивні пристрої для перепродажу клієнтам дорожчих планів обслуговування зі збільшеним обсягом даних[19][20][21]. Тенденції показали, що споживачі готові платити більше за смартфони з новими функціями і технологіями, і що смартфони в сучасній популярній культурі вважаються актуальнішими, ніж фічефони[22].

У середині 2000-х років найвищий показник продажів фічефонів, таких як модний розкладний телефон Motorola Razr, мультимедійний Sony Ericsson W580i і LG Black Label Series, не тільки займали середні ціни в низці провайдерів бездротового зв'язку, а й складали основну частину роздрібних продажів смартфонів, оскільки смартфони BlackBerry і Palm як і раніше вважалася нішовою категорією для використання в бізнесі. Навіть наприкінці 2009 року проникнення смартфонів у Північній Америці було низьким[23].

2011 року на звичайні телефони припадало 60 % мобільних телефонів у США[24] і 70 % мобільних телефонів, проданих в усьому світі[25]. За даними Gartner, у другому кварталі 2013 року продано 225 млн смартфонів, що на 46,5 % більше, ніж за відповідний період 2012 року, тоді як було продано 201 млн фічефонів, що на 21 % менше, порівняно з минулим роком.[26][27] Смартфони склали 51,8 % продажів мобільних телефонів у другому кварталі 2013 року, внаслідок чого продажі смартфонів вперше перевищили продажі фічерфонов.

Опитування 4001 канадців, проведений Media Technology Monitor в кінці 2012 року, показав, що близько 83 % англомовного населення мають мобільні телефони, порівняно з 80 % в 2011 і 74 % в 2010 році. Близько двох третин опитаних власників мобільних телефонів заявили, що у них є смартфон, а в іншої третини були фічерфони або не смартфони. Згідно MTM, користувач, який не користується смартфоном, з більшою ймовірністю є жінкою, старшим, з меншим доходом, що живе в невеликій спільноті і менш освіченим. Опитування показало, що власники смартфонів, як правило, чоловіки, молодші, живуть у сім'ї з високим доходом з дітьми в будинку і є мешканцями громади з мільйона або більше осіб. Студенти також посіли високе місце серед власників смартфонів[28].

Мобільні телефони в Японії відрізняються від використовуваних в інших місцях, а оператори та пристрої часто реалізують розширені функції (такі як платформа i-mode NTT DoCoMo для мобільного Інтернету в 1999 р., мобільні платежі, мобільне телебачення та ближній зв'язок), які ще не набули поширення і навіть не були прийняті за межами Японії. Ця розбіжність наводилося як приклад галапагоського синдрому; як наслідок, ці фічерфони заднім числом називають gala-phone (ガラケー, gara-kei), змішуючи з «мобільним телефоном» (携帯, keitai). Хоча смартфони набули популярності (і реалізують відповідні функції), багато гала-телефонів усе ще широко використовуються, зважаючи на переваги пристроїв і їх довговічність, порівняно зі смартфонами.[29][30][31][32][33]

Мобільні ігри, орієнтовані на смартфони, продемонстрували значне зростання і прибутки в Японії, хоча за станом на 2017 рік у країні було втричі менше користувачів смартфонів, ніж у США.