Харон (міфологія)

Харо́н (грец. Χάρων) — у давньогрецькій міфології син Ереба й Ночі (варіант: німфи Стікс), перевізник померлих у царство Аїда.

Харон
дав.-гр. Χάρων
Діяльність ferryman
Батько Ереб
Мати Нікс
Невідомий етруський художник. «Харон з молотом для добивання жертви». Стінопис у похованні етруської родини у Вульчі (поховання Франсуа), стінопис 4 ст. до н. е.
«Харон з молотом для добивання жертви». Сцена з вистави про смерть гладіатора

Походження імені

Більшість схильна вважати, що ім'я міфічного персонажа χάρων (харон) пов'язане з формою, що побутувала у поезії (χαρωπός) і перекладалась як особа із гострим зором, неприємним поглядом. Походження міфічного персонажа було невідоме і грекам. Так, Діодор Сицилійський (бл. 90-30 рр. до н.е) вважав, що Харон мав давньоєгипетське походження.

Інші тлумачення образу

Уперше згадується в Павсанія. Найвідомішим Xарон став в епоху афінського театру. Античні драматурги зображували його похмурим дідом, який у підземному царстві перевозив човном душі померлих через річки Стікс та Ахеронт. Ваажалося, що Xарон сердився на тих, хто не платив йому за перевіз, тому померлим клали в рот монету. Вергілій зображує Xарона брудним, сивоволосим дідом з блискучими очима, з жердиною в руках. Міфологи вважають, що цей образ узято з якоїсь іншої релігії, можливо, з давньоєгипетської, або етруської. У Данте Xарон — біс. Образ зустрічається також в живописі й літературі нового часу.Переносно вислів «піти до Харона» означає «померти».

Функції персонажа

Харона уявляли у подобі неохайного старого з брудним червоним плащем і неприємним поглядом. Він перевозив душі померлих у підземне царство річками Стікс чи Ахерон. За перевезення Харон вимагав платню (тобто навлон) у один обол. Аби не гнівати перевізника, родичі померлого клали до рота небіжчика відповідну монетку. Харон перевозив лише душі тих померлих, чиї кістки були поховані у могилах. Вважали, що безжального Харона неможливо було умовити і він перевозив тільки у один бік — у царство померлих.

У давньоримському театрі

Червоноігурний вазопис, страта троянського полоненого у присутності Харона з молотом, кратер, 4 ст. до н. е., Археологічний музей, Флоренція

До похмурого образу Харона у першому столітті до н.е звернувся давньоримський поет Вергілій (Енеїда, книга шоста). За Вергілієм, Еней, міфічний засновник Рима, мав побачити підземне царство або пекло. Аби той мав можливість повернутися з підземного царства живим, йому надала чаклунську золоту гілочку сивіла з Кум. За іншою версією вона супроводжувала героя з чаклунською гілочкою.

Звертались до загрозливого персонажа і інші автори. Так, Сенека вивів Харона у власні трагедії Hercules Furens як неохайного старого з брудним плащем.

Театр не мав значної популярності у середовищі пересічних римлян. Куди більшим суперником театральних вистав були бої гладіаторів. І театрального персонажа перевели у бої гладіаторів. Актор могутньої статури із маскою Харона на обличчі і з молотом у руках з'являвся наприкінці бою як невблаганний посланець смерті. Важко пораненого і ще живого гладіатора Харон бив молотом по голові, остаточно припиняючи його життя і цим актом відправляв у царство мертвих.

Обрані образи у мистецтві

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Харон (міфологія)

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.