Хорова капела імені М.Леонтовича

В. Василенко, В. Масло та голова Донецького обласного вiддiлення всеукраїнської музичної спiлки, заслужений діяч мистецтв України, проф. П. Д. Горохов так обґрунтували необхiднiсть такої студiї:

“Сьогоднi в процесi державотворення перiод хаосу переживає не тiльки економiка, а й культура, займаючи, на жаль, останнiй щабель державної уваги. Культура як дзеркало цивiлiзацiї потребує особливої уваги. I саме на Донбасi, де духовне зубожiння набрало катастрофiчних наслiдкiв, переростало нерiдко в стадiю людської дикостi i варварства. Масова фальшиво-наносна псевдокультура, псевдомистецтво також додає свою частку на цьому антидуховному поприщi деградацiї особистостi i, особливо, молодi. На противагу цьому в руслi духовного вiдродження одним з шляхiв воскресiння в людинi людяного є залучення(в першу чергу молодi!) до самих найрiзноманiтнiших цивiлiзовано-гуманних форм творчого, як колективного, так i особистого самовираження. Однiєю з таких навчально-виховних, органiзованих форм є хоровий спiв - пiсня. У порiвняннi з iншими регiонами України, хорова культура на Донбасi знаходиться на дуже невисокому рiвнi. I це тут, де найбагатша етнiчно-фольклорна палiтра...“

[1]

Шляхом щотижневих занять, копiткої працi (спершу заняття проходили в Донецькому університеті — ректор В. Шевченко пiшов назустрiч, потiм капела почала працювати в оперному театрi) було пiдiбрано вiдповiдний склад, до березня 1992 року сформовано хоровий колектив. Його склали приблизно 40 чоловiк — творча i наукова iнтелiгенцiя Донецька, студенти консерваторiї, музичного училища, унiверситету, будiвельного технiкуму. Середнiй вiк студiйцiв — 20—25 рокiв. В. Василенко та В. Масло, якi опiкувалися капелою (В. Масло став її художнiм керiвником), дотримали свого слова, своєї концепцiї — орiєнтуватися на молодь, нову українську генерацiю.

8 червня 1992 р. вiдбулася перша презентацiя капели, названої iменем Миколи Леонтовича, творча доля якого свого часу була тiсно пов'язана з Донбасом. На презентацiю в Донецький оперний театр були запрошенi представники громадських органiзацiй Донеччини, донецька iнтелiгенцiя, преса. Згодом вiдбувся запис капели на донецькому радiо. Редактор музичних передач Донецького обласного телерадiокомiтету, член ДТУМ Богдан Дутчак оцiнює роботу своїх колег по Товариству В. Василенка та В. Масла як «прекрасне починання», наголошує, що «справа пiшла» i дивується «iндиферентностi влади».

Хорову капелу зареєстрували в Донецькому обласному вiддiленнi Всеукраїнської музичної спiлки. Вона стала колективним членом хорового Товариства iм. М. Леонтовича.

В кiнцi 1992 року проект «Хорова капела імені М.Леонтовича» припинив iснування. Основна причина — вiдсутнiсть необхiдних коштiв. ДТУМ, Всеукраїнська музична спiлка зверталися до ряду державних, громадських органiзацiй, фiрм. До честi донецької фiрми «Мальва», окремих бiзнесменiв-донеччан — вони надали посильну допомогу спiвочому колективу на попередньому етапi становлення. Але далi йшов розвиток, включаючи гастрольнi поїздки, що потребувало значно бiльших витрат. Цього не знайшлося. Нi в держави, нi в меценатiв. Крiм того, iнiцiатори заснування капели В. Василенко, В. Масло згодом покинули Донеччину.

• Ми йдемо! (нариси з історії Донецького обласного Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка). — Донецьк: Український культурологічний центр, журнал "Схід", 1998, 224 с.