Часник (військовий винахід)

Часни́к — військове загородження, що складається з декількох з'єднаних зіркоподібно гострих сталевих штирів (гостряків), спрямованих у різні боки. Інші назви — три́бола (лат. tribola, однина — tribolum < грец. τρίβολον), три́вола (грец. τρίβολα, однина τρίβολον — «шип», «колючка»), каракулі. У староруських пам'ятках відомий як вълчьц(ь)[1] (вовчець).

Римський часник, Вестфальський археологічний музей, Герне, Німеччина

Якщо часник кинути на землю, то один шип завжди буде спрямований вгору, а інші становитимуть йому опору. У найпоширенішого типу цього загородження кінці чотирьох штирів відповідають вершинам правильного чотиригранника. Зазвичай виготовлений з металевих пластин або товстого металевого дроту. Загородження з великої кількості розкиданого часнику було ефективно проти кінноти, застосовувалося також проти піхоти, бойових слонів і верблюдів. Найчастіше має такі розміри: довжина кожного штиря до 5 см, товщина біля основи 0,8—1 см. Стрижні можуть закінчуватися зазублинами, як рибальські гачки[2]. Здебільшого його застосовували як протикінне загородження, але при достатній щільності розміщення часник може уповільнити й рух піхоти.

Часник 16-го століття

Перше відоме використання часнику датоване 331 роком до н. е. — цього року він був використаний персами в битві при Гавгамелах. Потім активно застосовувався у всі історичні періоди. Наприклад, кожен воїн Римської імперії зобов'язаний був мати 8 штук часнику[3]. Часник застосовували запорізькі козаки[4]. Сучасні аналоги часнику використовуються як протиавтомобільне загородження — для проколювання шин.