Чеська школа

Чеська школа (чеськ. Česká škola; у західній термінології «Богемська школа») — одна з найстаріших шкіл у шаховій задачі (поряд з німецькою та англійською[1]). Характерні принципи й мотиви: всі білі фігури (крім короля і пішаків) мають бути активні, задача повинна мати щонайменше три правильні мати. Представники чеської школи часто використовують тонкі тихі ходи, жертви фігур, ехо- і хамелеонні мати.

4-ий Конгрес чеських шахістів у Празі (1895)

Становлення (ера Кеніґа)

Перший етап розвитку охоплює 1857—1871 роки. Засновником школи став чех Антонін Кеніґ, який почав публікувати свої задачі 1857 року (у них пропагував красу правильних матів). 1869 року в чеському журналі «Светозор», де Кеніґ вів шаховий розділ, вийшов «Короткий трактат про шахову задачу». Автор заявив, що шахова задача «це не ребус, не загадка, не об'єкт для тренування допитливого розуму, а твір мистецтва, який повинен задовольняти певні художні принципи», серед яких витонченість побудови, активна гра на всіх ходах, несподівані правильні мати та економія матеріалу (мінімальна кількість фігур). Того самого року на сторінках «Светозора» проведено перший чеський конкурс складання шахових задач[2]. Естетику та емоційну складову тодішніх композицій чеської школи запозичено в імпресіоністів.

Рання чеська школа не мала достатньо кваліфікованих проблемістів, тому хоча А. Маковський, А. Квічала та Я. Дртіна приймали погляди Кеніґа, вони не мали достатньої техніки для якісного втілення цих принципів.

Ери Добруського та Поспішила
Їржі Хохолоуш і Ян Добруський

Наступні періоди розвитку характеризується формуванням теоретичної та практичної бази школи. Вони охоплюють 1871—1882 (ера Добруського) і 1882-1895 роки (ера Поспішила). Головними послідовниками Кеніґа стали проблемісти Ян Добруський і Йозеф Поспішил. Перший окреслив основи школи своїми задачами та практичною творчістю, а другий описав теоретичні принципи чеської школи й уклав перший збірник задач чеських авторів (320 композицій) — «Чеська шахова задача» (чеськ. České úlohy šachové; Прага, 1887). У передмові до цього видання Поспішил писав[3]:

Чеська школа вимагає строгого виконання принципів естетики, чистоти матів, економії матеріалу та його «рівноваги», краси початкової позиції та розв'язку, свіжості, природності й невимушеності побудови. Це не означає, що чеська школа відмовляється від глибокої ідеї чи важкості розв'язування, однак, якщо необхідно, ці вимоги мають бути підпорядковані основній вимозі: красі.

Передмова виявилася настільки важливою й повною, що багато років потому М. Гавель визнав, що нічого суттєвого не міг додати до принципів, які сформулював Поспішил. Сучасники назвали еру Поспішила класичною. Вона продовжувалася до початку XX ст., а серед відомих представників були Їржі Хохолоуш і Л. Ветешник.

Ян Добруський
«Světozor» (1878), 1-ий приз
abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Мат за три ходи

Розв'язання: 1. Фa8 загр. 2. Фe8!
 1. … С:a8 2. Т:f4+ Кр:e5 3. Кg6x
 1. … Кр:e4 2. Сb1+ Кр:e5 3. Фa1x
 1. … С:e4 2. Сe6+ Кр:e5 3. Фa1x

1. … К:a8 2. Сg7 (h8) і 3. Тe5x

Ера Гавеля

Четвертий період чеської школи охоплює першу половину XX сторіччя. Найзнаменитіший представник цього періоду — Мирослав Гавель, який розвивав принципи Поспішила й вважав красу й економію головними стрижнями чеської школи. Він складав задачі без білих пішаків, а якщо й використовував їх, то вони брали активну участь у створенні чистих і економічних матів. У творчості Гавеля та його послідовників улюбленими мотивами стали точне повторення матових картин у двох і більше варіантах (ехо- і хамелеонні мати), а також багаторазове зв'язування чорних фігур.

Представниками цього традиційного («ортодоксального») напрямку були Ф. Матоушек, Кумпе, Дурас, Л. Кнотек, Ч. Кайнер, Зденек Мах, Й. Моравец та інші.

Мирослав Гавель
«Zlata Praha» (1915)
abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Мат за п'ять ходів

1. Кb6! Кр:с5 2.Крb7 Крb4 3.Тd3 Крс5 4.а3 Крb5 5.Тd5x,
 1. … Кр:b6 2.Кb7 Крb5 3.Тd4 Крс6 4.а4 Крb6 5.Тd6x,
 1. … Крb5 2.Крb7 Крb4 3.Тd3 Крb5 4.Ка6 Кра5 5.Тd5x.

Ехо-хамелеонні мати на двох паралельних горизонталях.
Зденек Мах
Конкурс у Чехословаччині (1921), 1-ий приз
abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Мат за три ходи

1. Тf5! (∼ 2.Ке6+)
 1. … Кр:d5 2.Фd3+ Крс5 3.Kd7x,
 1. … с5 2.Фс3+ Кр:d5 3.Фd3x,
 1. … С:f8 2.е3+ Кр:d5 3.Фс6х

Три несподівані правильні мати — типова задача чеського ортодоксального стилю.

«Неекономічний» напрям

Надто жорстке обмеження на кількість білих пішаків не подобалося деяким композиторам. Так, К. Тракслер, Я. Котрч, Й. Дрнек, Я. Вашта та Я. Венда розробляли цікаві схеми, де були неекономічні технічні пішаки, що були ніби недоліком, однак його компенсувала цікава ідея задачі.

«Художня школа»

У 1920-х роках виник напрям на чолі з Емілем Палькоскою, який отримав назву «художньої школи» або школи Палькоски. 1928 року у вступі до збірника «Ідея та економія в шаховій задачі» Палькоска описав свої погляди на розвиток чеської школи, де поєднав ідейні моменти, взяті з логічної та стратегічної шкіл, з правильними матами[4]. Він мав багато послідовників як на батьківщині, так і за її межами (О. Вотруба, Е. Плеснівий, В. Мілтнер, Владимир Пахман). Обов'язковий елементом задачі мала бути ідея, втілена в ходах білих і чорних фігур, а також існування трьох варіантів мату (не обов'язково різних).

Франтішек Ріхтер
«Práca» (1950), 1-ий приз
abcdefgh
8
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Мат за три ходи

Розв'язання: 1. Фd4 e1Ф 2. Кb4+ Кр:c1 3. Кa2x
1. … e1К 2. Ф:g4+ Кf3 3. Ф:f3x
 1. … f1Ф 2. Кf2++ Кр:c1 3. Фe3x
 1. … f1К 2. Кf4+ Кр:c1 3. К:e2x

Таск із перетворенням двох чорних пішаків з правильними матами

2-га пол. XX ст.

У післявоєнні роки найвідомішим популяризатором чеської школи був чехословацький композитор Владимир Пахман.

У 1980-х роках фахівці відзначали кризу школи в розділі триходової задачі й бачили перспективу у чотири- й багатоходівках.

Представники

Чеська школа мала вплив на шахових композиторів усього світу, а серед найвідоміших її представників:

  • О. Галицький, О. Гуляєв, В. Брон, Л. Куббель, М. Малахов, С. Левман, С. Крючков, Г. Лободинський, А. Нємцов, Л. Лошинський (СРСР, Росія)
  • К. Ерлін, О. Немо (Вайс), М. Файґль (Австрія)
  • П. Блейк, Дж. Гіткоут, Б. Ловс (Велика Британія)
  • А. Акерблом, Й. Фрідлізіус, Г. Фроберґ, Б. Ліндґрен і Ф. Ліндґрен (Швеція)
  • А. Макензі (Ямайка/Велика Британія)
  • В. Марін (Іспанія)
  • Й. Шель, А. Фоссум (Норвегія)
  • Т. Чарнецький, Й. Русек, М. Врубель (Польща)
  • О. Вюрцбурґ (США)
  • А. Уршіч (Австро-Угорщина/Югославія[5])

Примітки
  1. Шахматный словарь. — Москва: Физкультура и спорт, 1964. — С. 559.
  2. Зелепукин, с. 59.
  3. Зелепукин, с. 170.
  4. Зелепукин, с. 99.
  5. Uršič, Andrej Anton (slovenska-biografija.si)

Джерела
  • Зелепукин Н. П. Словарь шахматной композиции. — Киев: Здоров'я, 1985. — 184 с.
  • W. Litmanowicz, J. Giżycki, Szachy od A do Z, Warszawa, Sport i Turystyka, 1986, t. 1, ss. 175-176.
  • Шахматы: энциклопедический словарь / гл. ред. А. Е. Карпов. — Москва: Советская энциклопедия, 1990. — С. 472-473.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.