Чорний Антін Павлович

Народився 17 січня 1891 р. у станиці Пашківський, що неподалік Катеринодара. Закінчив церковно-приходську школу, став учнем скрипаля Кубанського симфонічного оркестру. Водночас він продовжував навчання у двокласній школі, а потім — в учительській семінарії. Закінчивши її 1910 року, вчителював у станиці Брюховецькій.

Влітку 1913 р. став учнем заснованої Миколою Богуславським та Василем Ємцем кобзарської школи. Всі наступні 60 років свого життя Антін Чорний пов'язав із бандурою.

Як музично обдарованому, Антону бандуру подарували з Києва, майстер Антоній Паплинський. Оплатив видатки Микола Богуславський. Він же встановив стипендію, завдяки якій оплачувалася праця вчителя.

Очевидно, саме такі якості й мав Антін Чорний, бо якраз його та учителя Семенихіна, а пізніше ще й осавула Василя Ляшенка й козачку Докію Дарнопих, виокремив Василь Ємець серед своїх учнів. Про Чорного Ємець казав, що це був «особливо… здатний козак».

З початком Світової війни Антона Чорного було мобілізовано до війська, а саме до 5-ї сотні Третього кубанського збірного полку. Відтак Чорного, як вчителя, направили здобувати військову науку до старшинської школи в м. Тифліс. Антону Чорному було надано чин молодшого урядника, потім його підвищили до хорунжого і скерували в розпорядження отамана Кубанського козацького війська. Тоді ж, у 1915-му, його направили до станиці Уманської в табір козаків запасу.

У 1920 емігрував через острів Лемнос до Югославії.

Тут Антін Чорний із великим успіхом виступає з концертами. Югославська преса, зокрема така впливова газета як «Політика», публікує схвальні відгуки про кубанського бандуриста. Потім була Польща, врешті Аргентина.

Тут, у містечку Берасатегі, що коло Буенос-Айреса, Антін Чорний виховав цілу плеяду учнів. Він вчив грі не тільки на бандурі, а й на скрипці та акордеоні. До того ж, був диригентом церковного хору в місцевій церкві. На еміграції видатний кубанський бандурист жив скромно — навіть не мав у хаті електрики. Вечорами майстрував бандури під світлом гасової лампи. Працював у залізничних майстернях передмістя Буенос-Айреса, ремонтував дерев'яні вагони. Одного разу керівник підприємства, довідавшись, що його працівник є музикантом, запропонував дати концерт для робітників майстерні. Виступ кубанського бандуриста аргентинці прийняли «із захопленням», довго не відпускаючи зі сцени та прохаючи нових і нових пісень.

Помер у 1973 році.

• 1. Черный А. История бандуры на Кубани // Родная Кубань. — Краснодар, 1999. — № 4. — С. 117.
• 2. Там само. — С. 117—118.
• 3, 4. Ємець В. У золоте 50-річчя на службі України. Про козаків-бандурників. — Голлівуд — Торонто, 1961. — С. 354.
• 5. Там само. — С. 354—355.
• 6, 7, 8, 9. Черный А. Вказана праця. — С. 118.
• 10. Ємець В. Кобза та кобзарі. — Берлін, 1923. — С.—72.
• 11. Черный А. Вказана праця. — С. 119.
• 12. Ємець В. У золоте 50-річчя на службі України. Про козаків-бандурників. — С. 355—356.
• 13. Там само. — С. 356.
• 14. Там само. — С. 356—357.
• 15. Черный А. Вказана праця. — С. 120.
• 16. Ємець В. Кобза та кобзарі. — С. 9—10.
• 17. Там само. — С. 19.
• 18, 33. Черный А. Вказана праця. — С. 121.
• 19. Ємець В. Кобза та кобзарі. — С. 21.
• 20. Ємець В. У золоте 50-річчя на службі України. Про козаків-бандурників. — С. 354, 362.
• 21. Нирко О. Неповний список репресованих кобзарів-бандуристів Кубані // Польовий Р. Кубанська Україна. — Київ, 2002. — С. 193.
• 22. Нирко О. Там само. — С. 187.
• 23. Іванис В. Стежками життя (спогади). — Кн. III. — Новий Ульм, 1960. — С. 103.
• 24. Нирко О. Вказана праця. — С. 186, 192.
• 25. Нирко О. Доля українських кобзарів-бандуристів на Кубані // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. — Київ, 2001. — С. 10—15.
• 26. Ємець В. У золоте 50-річчя на службі України. Про козаків-бандурників. — С. 363.
• 27. Нирко О. Неповний список репресованих кобзарів-бандуристів Кубані. — С. 195.
• 28. Там само. — С. 187.
• 29. Іванис В. Стежками життя (спогади). — Кн. IV. — Новий Ульм, 1961. — С. 229—230.
• 30, 31, 32. Ємець В. У золоте 50-річчя на службі України. Про козаків-бандурників. — С. 357.
• 34. Береговий О. Роздум про бандуру // Бандура. — 1998. — Липень — жовтень. — Ч. 65—66. — С. 40—41.

• Кубанський бандурист Антін Чорний
• Сл. п. Антін Чорний — ж. «Бандура», № 19—20, 1987.
• Супрун-Яремко Н. О. Ретроспективний погляд на історію і традицію кобзарства на Кубанщині // Традиція і національно-культурний поступ — Збірник наукових праць — Харків, 2005.
• Нирко О. Неповний реєстр кубанських кобзарів-бандуристів — Вісник, № 39-4-5.
• Мішалов В. Список майстрів бандури харківського типу // Г. М. Хоткевич. Бандура та її конструкція // Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича, Торонто — Харків, 2010. — Ст. 270—272.
• Мішалов В. Ю. Харківська бандура. Культурологічно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на українському народному інструменті (Серія Слобожанський світ). — Харків — Торонто, 2013—368 с.