Чуже обличчя

«Чуже обличчя» — один із найвідоміших романів видатного японського письменника Кобо Абе. В основі сюжету — ситуація, коли внаслідок травми герой змушений послухатися поради лікарів і замінити своє обличчя маскою. Одразу після цього з людиною починають відбуватися дивні зміни. В його душі поселяється підозра, що необхідність сховатися від звичного світу за новим обличчям відкриває жахливу можливість переродження особистості, кардинальної зміни самих її основ.

Головний герой, завідувач лабораторії в інституті високомолекулярної хімії, під час експерименту обпік собі обличчя рідким киснем. Все його обличчя вкрилося рубцями. Рани ніяк не гояться, і він весь час ходить з забинтованим обличчям. Він розмірковує про те, що відсутність на обличчі шкіри, яка є не більше ніж оболонкою, відмежувала його від суспільства. Він відчуває себе тим, що втратив обличчя і зауважує, що обличчя відіграє в житті куди більш важливу роль, ніж він припускав: навіть заспокійлива музика Баха здається йому тепер не бальзамом, а грудкою глини. «Невже понівечене обличчя здатне впливати на сприйняття музики?» — журиться він. Герой розмірковує, чи не втратив він ще чогось разом з обличчям. Він згадує, як у дитинстві він стягнув і кинув у вогонь накладні волосся старшої сестри, які здавалися йому чимось непристойним та аморальним. А тепер бинти стали його фальшивим обличчям, позбавленим індивідуальності.

Герой одружений, але в нього немає дітей. Незабаром після виписки з лікарні він їде в Осаку нібито у відрядження. Він знімає квартиру в непримітному будинку S. і робить його своїм «притулком». Страждаючи від самотності, він вирішує надягати на понівечене обличчя маску. Талановитий вчений, він вирішується створити маску сам, що з успіхом виконує. Маска вийшла настільки схожою на справжнє обличчя, що можна було без страху виходити на вулицю і навіть посміхатися. Але з цього моменту починається роздвоєння особистості героя «я» і «маска». «Маска» — це франт у темних окулярах, який носить бороду і робить час від часу ексцентричні вчинки: чи то покупка забороненої законом духової рушниці або іграшки йо-йо. «Я» — це людина, що страждає від самотності. Спочатку герой вважає лице лише обгорткою, яка приховує головне — внутрішній світ. Але потім він усвідомлює, що недооцінив роль обличчя. Одягаючи маску, герой замислюється над тим, що вона дозволяє постати зовсім іншою людиною і тому здійснювати найзухваліші злочини. Вважаючи обличчя містком (хоча і не єдиним), що зв'язує людей, герой зрозумів, що, змінюючи обличчя, приховуєш душу. Під прикриттям маски герой зраджує самому собі зі своєю дружиною (як виявилося пізніше, дружина про все здогадалася). Щоб підсумувати виконану роботу, він пише записки дружині у трьох зошитах.

На чистих сторінках останнього зошита герой робить записи для себе. Він описує, як сидів вдома і чекав, поки дружина в домі S. читає зошити з його записами. Він сподівається, що викриття маски заподіє біль дружині, що їй стане соромно. Адже вона своєю «зрадою» також поранила героя, значить, вони квити. Він вважає, що будь-яке рішення краще, ніж подібний любовний трикутник. Не дочекавшись дружини, герой поспішає до будинку S. Дружини там немає. Маска, як і раніше лежить в шафі. На столі він виявляє лист від дружини. Вона пише, що з першої хвилини про все здогадалася. Але він, який спочатку прагнув за допомогою маски повернути себе, з якогось моменту почав дивитися на маску як на шапку-невидимку, але не для того, щоб сховатися від інших, а для того, щоб втекти від себе. Маска стала іншою особою. Дружина пише, що маска не була поганою, просто він погано знав, як з нею обходитися: в результаті маска нічого не змінила. Дружина звинувачує героя в тому, що він не бажає знати нікого, крім себе, і вважає його поведінку знущанням з неї.

Прочитавши лист дружини, герой намагається зрозуміти, в який момент зробив помилку. Два зауваження дружини поранили його найболючіше: по-перше, визнання, що, викривши справжню сутність маски, вона продовжувала робити вигляд, ніби йому вдалося обдурити її; по-друге, докір в тому, що, незважаючи на безліч виправдань, він не підтвердив їх справжніми діями, його тільки й вистачило, що на ці записки, які, по суті, роблять його схожим на змію, вчепилася у власний хвіст. Герой відчуває, що маска була не стільки маскою, скільки чимось близьким його новій, справжній особі.

Він вирішує дати масці ще один шанс. Надівши маску і взявши духовий пістолет, герой відчуває, що настрій його відразу змінюється. Раніше він відчував, що йому вже сорок років, тепер він відчуває, що йому всього сорок років. Притаманна масці самовпевненість дає себе знати. Герой намагається розшукати дружину, але безуспішно. Із слухняної, слабкої, засліпленої ревнощами маска перетворюється в дикого звіра, здатного на все. Почувши стукіт каблучків, герой ховається за рогом і спускає запобіжник пістолета. Він сам не знає, як вчинить, — це вирішиться в останню мить, коли жінка з'явиться на відстані пострілу. Він ненавидить людей. Кроки все ближче. Останні його слова: «Більше ніколи писати не зможу. Писати потрібно, мабуть, тільки тоді, коли нічого не трапляється».

Сила роману Кобо Абе «Чуже обличчя» у тому, що написано цей твір абсолютно серйозно, без тіні іронії, з повною віддачею і абсолютним занурення читача в реальність переродження. У певний момент ця книга заволодіває читачем, наче маска — особистістю героя. А переставши відчувати навіть можливість того, що прочитане може бути вимислом, вже неможливо виплутатися з лабіринту фантасмагорій. Це відчуття більше всього схоже на той самий сон, який усвідомлюється сном, але не дає ніякої можливості прокинутися.

Роман був екранізований у 1966 році. Режисер Хіросі Тесігахара. В головних ролях: Тацуя Накадаі — пан Окуяма та Матиіо Ке — пані Окуяма. В 1967 році фільм «Чуже обличчя» отримав дві премії «Майніті»: за найкращу музику (Тору Такеміцу) та за найкращу роботу художника (Масао Ямадзакі).

• Информационная страница о книге
• https://briefly.ru/abe/chuzhoe_lico/
• http://www.lib.ru/INPROZ/KOBO/lico.txt