Шинаногава-Мару

Судно спорудили як Уйо-Мару в 1933 році на верфі Mitsubishi Dockyard & Engineering Works у Нагасакі на замовлення компанії Toyo Kaiun.[1], котра задіяла його для перевезень лісу із західного узбережжя північної Америки.

В 1940-му судно перейменували на Шинаногава-Мару.

12 листопада 1941 судно реквізували для потреб Імперської армії Японії.

Ще до висадки головних сил у затоці Лінгаєн на заході Лусону, японське командування організувало кілька інших десантів цей острів. Вранці 8 грудня 1941-го із острова Пелеліу (архіпелаг Палау у західній частині Каролінських островів) вийшли Шинаногава-Мару та ще 6 транспортів, котрі перевозили вояків зі складу 33-го піхотного полку 16-ї піхотної дивізії та 1-го батальйону морської піхоти ВМБ Куре.

12 грудня (за 12 діб до головного десанту у Лінгайєн) судна досягли Легаспі на південно-східному завершенні острова Лусон та здійснили тут безперешкодну висадку військ.

18 лютого 1942-го Шинаногава-Мару вийшло з в’єтнамської бухти Камрань у напрямку Яви в складі транспортного угруповання, котре налічувало 56 суден. Висадку планувалось здійснити одразу у кількох місцях, при цьому Шинаногава-Мару та ще 28 транспортів повинні були доставити підрозділи 2-ї піхотної дивізії до Мераку на західному завершенні острова. 1 березня судна прибули сюди та почали вивантаження десанту.

19 березня 1942-го Шинаногава-Мару та ще 31 судно вийшли з Сінгапуру, маючи на борту 56-ту піхотну дивізію. 25 березня вони прибули до головного міста Бірми Рангуну та почали висадку військ.

На початку жовтня 1942-го судно прибуло до Рабаулу – головної передової бази японців у архіпелазі Бісмарку, з якої провадились операції на Соломонових островах та сході Нової Гвінеї. На той час вже два місяці йшла важка битва за Гуадалканал і в регіон прибувало численні японські конвої з військами та озброєнням.

На початку листопада Шинаногава-Мару задіяли у наймасштабнішій операції з доставки підкріплень на Гуадалканал, і 6 листопада судно разом зі ще 8 транспортами вирушило з Рабаулу під охороною різноманітних ескортних кораблів – торпедного човна Хійодорі, мінного загороджувача Ширатака, тральщика W-15 та мисливця за підводними човнами CH-16. Вранці 8 листопада цей конвой прибув на якірну стоянку Шортленд – прикриту групою невеликих островів Шортленд акваторію біля південного завершення острова Бугенвіль, де зазвичай відстоювались легкі бойові кораблі та перевалювались вантажі для подальшої відправки далі на схід Соломонових островів.

12 листопада судна з військами полишили Шортленд, проте невдовзі повернулись назад на тлі повідомлень про жорстоку битву надводних кораблів біля району висадки. У другій половині дня 13 листопада 11 транспортів, розділених на два ешелона, знову рушили з району Шортленд до Гуадалканалу. Шинаногава-Мару мав на борту другий батальйон 230-го піхотного полка та належав до більш повільного другого ешелону, котрий мав висадити доправлених вояків у Аргуліо-Пойнт біля мису Есперанс. Транспорти супроводжували 11 есмінців, а повітряне прикриття надавали літаки базової авіації та гідролітаки з бази у Шортленді.

Судна завершували прохід між островами Нова Джорджія та Санта-Ісабель і наближались до Гуадалканалу, коли невдовзі після опівдня 14 листопада по ним нанесли удар пікіруючі бомбардувальники та торпедоносці, які потопили два та пошкодили один транспорт першого ешелону. Через півтори години новий наліт призвів до потоплення судна із другого ешелону, а ще через годину він додатково втратив два транспорти. Одним з них був Шинаногава-Мару, котрий затонув за сто тридцять кілометрів на північний захід від Гуадалканалу. Есмінець Наганамі врятував 570 вцілілих з Шинаногава-Мару.

Можливо також відзначити, що за підсумками операції японці втратили всі 11 транспортів, хоча частину бійців і вдалось висадити на Гуадалканалі (так само загинули і обидва залучені лінійні кораблі).[2]