Ялтинська яйла

Я́лтинська я́йла — нагірне плато, частина найвищого пасма Кримських гір, або Яйли, оточує з північного заходу та заходу набережну низовину та затоку, при якій розміщена Ялта — Ялтинський амфітеатр[1].

Ялтинська яйла
Ялтинська яйла — панорама на схід від Ставрікайської стежки.

Загальний опис

Найвищий її пункт — верх гори Кемаль-Егерек (1529 м) [1]. Інші гори: Джунин-Кош (1410 м.), Джади-Бурун (1422 м), Кизил-Кая (1358 м.), Оксек-Бурун (1395 м), Лапата (1 406 м), Рока (1347 м), Сунгурта (1333 м), Ендек (1371), Ольмесхир (1213). У Ялтинській Яйлі поширені карстові форми рельєфу середземноморського типу: улоговини, воронки, куестоподібні гребені, печери (наприклад, Іограф) та провалля[1].

Ялтинська яйла являє собою горбисте нагірне плато, вкрите гірськими луками з безліччю трав та квітів, деінде — рідколіссям. Із заходу Ялтинська яйла переходить в Ай-Петринську яйлу (межою між ними є улоговина Ендек-Дере), зі сходу відокремлюється верхів'ями ущелини Уч-Кош і перевалом Уч-Кош-Богаз від Гурзуфської яйли.

Рослинність гірськолучна з рідким заростом сосни; охороняється у межах Ялтинського гірсько-лісового заповідника[1].

На яйлі в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. споруджена снігозатримувальна споруда — Стіна Конраді.

На Ялтинську яйлу ведуть ряд стежок, зокрема Іограф-Богаз, Ставрікайська стежка, Тарактаська стежка тощо.

Галерея

Див. також

Примітки
  1. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Література

Посилання

Література
  • Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.