Ярослава-Орися Колотило

Народилася 28 грудня 1954 року в с. Вишівська Долина, Марамороський повіт, Румунія. Батько — Дмитро Вершигора з с. Мамаївці, Чернівецької області; мати — Анна Грижук із с. Вишівська Долина, Марамороського повіту. У шлюбі з  отцем Дмитром Колотилом, доктором теологічних наук, парохом Української православної церкви ім. Петра Могили в Бухаресті. Доньки — Наталка, Лариса і син Михайло, має п'ятеро онуків.

1969—1973 рр.  – навчалась в українській секції ліцею «Драгош Води», м. Сігет.

1973—1977 рр. — навчалась на факультеті слов'янських мов (українська і російська мови) Бухарестського університету.

1977—1981 рр. — працювала викладачем в українському селі Бистрий Марамороського повіту.

1987—1992 рр. –  працювала перекладачем на заводі «1 Травня» у м. Плоєшть та в Румунській Патріархії, музеографом в Музеї румунської літератури в Бухаресті.

1992—2014 рр. — старший радник Міністерства культури Румунії в справах національних меншин, зокрема для української національності Румунії.

Нині — позаштатний кореспондент часописів Союзу Українців Румунії. Автор понад 70 статей у газетах і журналах СУРу («Український вісник», «Наш голос», «Вільне слово», «Curierul ucrainean») українською та румунською мовами.

Громадська діяльність: На І-му Конгресі Союзу Українців Румунії (СУР) 1990 року була обрана секретарем центральної організації СУРу.

З 1994 року — заступник Голови СУРу.

2005—2019 рр. — голова Бухарестської  філії СУРу.

1991—2012  рр. — голова  Жіночої організації СУРу, нині — заступник і член Комісії в справах жіноцтва.

Суспільно-культурна діяльність: Доклалася до відродженням культури українців Румунії.

1990 року заснувала в Бухаресті  дитячий сімейний ансамбль, «Веселі дзвіночки», на основі якого постав   Молодіжний ансамбль «Зоря», куди до бухарестської молоді долучилися українські учні і студенти, які вчаться у столиці Румунії.

Як спеціаліст з проблем культури і громадський діяч стала ініціатором і організатором численних українських культурних заходів, більшість з яких стали традиційними, серед них:

- «Фестиваль українських колядок і обрядів» в Сігеті (з 1993 року);

- Міжетнічний фестиваль «Співжиття» в Сучавському повіті (з 1993 р);

- «Шевченківські дні», започатковані у Бухаресті з 1992 р.;

- «Дні української культури» в Добруджі, Банаті, Буковині, Бухаресті та на Марамореші з 1994 р.;

- «Фестиваль-конкурс української поезії», започаткований у 2001 році у Вишній Рівні як регіональний і який проходить щороку на національному рівні;

- Фестиваль «Українська осінь» в Реметах, Мараморощина з 2003 р.;

- «Свято поета Гаврила Климпуша» у селі Вишівська Долина, де була встановлена меморіальна дошка на його родинному домі (1997 р);

- весняне вівчарське свято «Гуцульська Міра» (разом з Дмитром Коренюком) у с. Бистрий, що на Мараморощині, приурочене  виходу на полонину, започатковане з 2003 р.;

- симпозіум і «Свято Мазепи» в Галаці і Бухаресті  з 2004 р.;

- «Свято Лукіяна Кобилиці» у буковинському селі Нісіпіті (2001 р.);

- «Свята Ольги Кобилянської» в Бухаресті (1994 р);

- «Свята Шевченка» в Бухаресті, Негостині, Сату-Маре, Тульчі, Лугожі та  Сігеті;

- Симпозіуму з нагоди 150-річчя від народження Івана Франка (2006);

- Міжнародних фестивалів українського фольклору у Тульчі (Добруджа), Сереті і Тимішорі;

Сприяла проведенню  міжнародної акції «Слідами задунайських козаків» у Тульчі і по селах гирла Дунаю (2000, 2013  та 2014 рр.), а також польових досліджень нащадків задунайських козаків у північній Добруджі (за підтримки науковців Одеського Університету) і українців північно-західної Румунії разом із Повітовим Музеєм Сату-Маре (в співпраці з спеціалістами  Ужгородського Університету).

• Медаль «За культурні заслуги» Уряду Румунії  (2004);
• медаль Товариства «Україна — Світ» (2005);
• медаль Міністерства культури і туризму України  (2005);
• медаль «Вірність козацьким традиціям» (2009);
• медаль «Заслужена Гуцулка України» (2000);
• відзнака-медаль «Патріот Гуцульщини» (2012);
• медаль «За відродження України» (2016);
• медаль від СУРу «200 років з дня народження Т. Шевченка» (2014);
• медаль від української газети «Новий вік» — «Вільне слово» з нагоди святкування 65-річчя (2014);
• медаль з нагоди святкування 25 років від заснування журналу «Наш голос» (2015);
• лауреат Міжнародної премії імені Ольги Кобилянської (2011);
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (22 серпня 2016) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету Української держави, популяризацію її історичної спадщини і сучасних надбань та з нагоди 25-ї річниці незалежності України[1]

https://www.radiosvoboda.org/a/894176.html

https://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/5719-yaroslava-orisya-kolotilo-ukrayinci-znachno-shvidshe-piddayutsya-asimilyaciyi-nizh-nimci-chi-madyari.html

http://shevchenko-museum.com.ua/default/blog/view/647/blog/1/Rumunskі-ukrayintsі-pribuli-do-Tarasa

https://zaxid.net/yaroslavaorisya_kolotilo_ukrayintsi_znachno_shvidshe_piddayutsya_asimilyatsiyi_nizh_nimtsi_chi_madyari_n1107368

https://www.ukrinform.ua/rubric-diaspora/3189796-v-buharesti-kulturnij-zahid-prisvatili-120riccu-ukrainskogo-pismennika-i-pedagoga-denisa-onisuka.html

·        Михайло Михайлюк, "Я не люблю дивитися «згори». Інтерв'ю з Ярославою Колотило, референтом у Міністерстві культури, журнал «Наш голос», № 1 (9). 1992, с. 9.

·        Юрій Валуєв, «Їхав козак за Дунай», інтерв"ю з Я. Колотило, журнал «Вісті з України», Київ, 14-20 квітня, 1994, с. 4.

• Головні проблеми української діаспори у Румунії. Ярослава Колотило — заступник голови Союзу українців Румунії розповідає. Радіо Свобода, 18 вересня 2002.
• Ярослава Колотило. У кн.: Україна і українці. Цвіт нації — гордість України. — Київ, 2008.

·        Костянтин Чавага, «Кредо румунської гуцулки». Розмова з Ярославою-Орисею Колотило, старшим радником міністерства культури Румунії. Львiвська газета, 4 липня 2008 р.

·        Павло Романюк «Смуглява весна, вкосичена підсніжниками неба і крилом із зір пролісків», журнал «Наш голос», № 176, 2009, с. 31.

• Юрій Атаманюк. «Тепла рука вітчизни». Журнал «Старожитності та сучасність», травень 2010.
• Ярослава-Орися Колотило: Українці значно швидше піддаються асиміляції, ніж німці чи мадяри. Релігія в Україні. 8 вересня 2010.

·        Людмила Саєнко та Лариса Чернікова. «Ярослава-Орися Колотило», Бухарест, газета  «Український вісник», № 3-4, 2010, с. 6.

·        Vasile Gaftone, «Românii și etniile din Maramureș», O istorie a multietnicismului, Editura EUROTIP, Baia Mare, 2010, pag. 136 (в перекладі: В. Ґафтоне, «Румуни і етноси із Мараморешу, Історія поліетнічності», видавництво Еуротіп, с. 136).

• Михайло Михайлюк. «Життя прожити — не поле перейти». Інтерв'ю з Ярославою Колотило — радником у міністерстві культури, головою Бухарестської філії СуРу. Український вісник, № 19-20 (жовтень) 2014, с.5-6.

·        Марія Чубіка, «Ярослава-Орися-Любомира Колотило» із циклу «Наша сучасниця», «Вільне слово». № 23-24, грудень 2016, с. 13.

·        Юрій Чига, «На многая літа, Ярославо Колотило!», «Український вісник», № 1-2, 2017,  с. 13.

·        Євсебій Фрасинюк «25-ті роковини пошанування Тараса Шевченка в Бухаресті або шлях любові до рідного». «Український вісник», № 7-8, 2017, с. 16.

• На Тарасову гору прибули вклонитися могилі Тараса Шевченка румунські українці. Шевченківський національний заповідник. 29 травня 2018.
• Ярослава Колотило. У кн.: 300 імен Рахівщини. — Львів, 2020, с. 182—184.