Ґалліка

Оцифрування документів в Національній бібліотеці Франції почалося в 1992 році, проте сама Ґалліка була організована в 1997 році під гаслом «віртуальна бібліотека порядної людини» (фр. bibliothèque virtuelle de l'honnête homme)[2]. Друга версія бібліотеки була запущена в 2000 році. Вибір книжок та журналів до оцифрування відбувався не автоматично, а самими бібліотекарями «вручну», проте вибір до оцифрування інших видів документів відбувався автоматично. Спершу оцифровані документи пропонувалися читачам у формі оцифрованих факсиміле, а з часом і як файли PDF.

У рамках Ґалліки було реалізовано проект оцифровки щоденної французької преси та публікацій французьких наукових товариств.

У 2005 році, у відповідь на ініціативу пошуковика Google, директор Національної бібліотеки Франції Жан-Ноель Жанненеї (Jean-Noël Jeanneney) опублікував програмний документ «Коли Google кидає виклик Європі» (Quand Google défie l'Europe), де він виступає за розробку європейської і французької програми, яка б стала альтернативною до комерційного проекту Google. Після цього заклику Національна бібліотека Франції розгорнула масове оцифрування своїх фондів, особливо приділяючи увагу якості оцифрування та проведенню OCR обробки документів.

У листопаді 2007 року було укладено договір з Safig, який передбачав оцифрування 3 млн документів з розрахунку 1 млн документів за рік.

Gallica2, третя версія Ґалліки, почала діяти з листопада 2007 року, колишня версія залишалася при цьому доступною для читачів. Завдяки бібліотечному ботові Lucene вдалося поєднати на рівні опису документів Ґалліку з європейською онлайн-бібліотекою Europeana. Gallica2 уможливлює персоналізацію інтерфейсу, допосування до потреб кожного конкретного читача..

Аби не відстати від Google, Ґалліка започатковує проект інтеграції в бібліотеку творів, що підпадають під авторське право. Пошукова машина бібліотеки уможливлює доступ як до вільних, так і до «не вільних» документів. Через протокол метаданих OAI-PMH (англ. Open Archives Initiative Protocol for Metadata Harvesting) Ґалліка відкриває доступ до інших онлайн-бібліотек, які є її партнерами.

У березні 2009 року відбулося остаточне об'єднання Gallica та Gallica2. Новий інтерфейс з'явився 19 лютого 2010 року.[3].

12 січня 2010 року в доповіді Тесьє (le rapport de Tessier) було заявлено про можливість усамостійнення Ґалліки від Національної бібліотеки Франції.[4].

12 березня 2012 року в читальних залах Національної бібліотеки Франції було запропоновано сервіс «Gallica intra muros», який дає доступ до документів, захищених авторським правом.

Станом на вересень 2020 року Ґалліка пропонувала в режимі онлайн такі документи:

• 702 252 книжок
• 168 170 мап
• 149 290 рукописів
• 1 466 382 зображень
• 4 469 335 журналів
• 54 019 нотних партитур
• 51 211 аудіозаписів
• 506 484 сканів об'єктів мистецтва
• 1773 відео

Окрім фондів Національної бібліотеки Франції в бібліотеці Ґалліка представлено близько 400 000 документів інших бібліотек[5]

Національна бібліотека Франції в рамках проекту Ґалліки співпрацює з 13 000 учасниками Вікіджерел. Мета співробітництва — вичитування і редагування 1 400 творів, представлених у Ґалліці, в яких виявлено окремі помилки (що неминуче при оцифруванні текстів).

Директор Національна бібліотека Франції, пан Брюно Расін, розраховує за допомогою потенціалу учасників Вікіджерел підвищити якість Ґалліки. Вікіджерела, в свою чергу, будуть поповнюватися якісно відсканованими і вичитаними текстами світової культурної спадщини.

1. Ґалліка в цифрах (стан 2020)
2. «Порядна людина» в розумінні XVII століття, див. французьку статтю fr:l'honnête homme Поняття походить від концепції Мішеля Монтеня.
3. « Une nouvelle interface pour Gallica » - блог Ґалліки.
4. Remise du rapport sur la numérisation du patrimoine écrit Архівовано 23 лютого 2011 у Wayback Machine., на сайті міністерства культури.
5. Джерело:

• Europeana
• Google Books
• Національна бібліотека Франції

• Gallica, bibliothèque numérique de la Bibliothèque nationale de France
• Блог Gallica