76-мм зенітна гармата зразка 1914/15 років

Вперше у Російській імперії вогонь у повітряні цілі (прив'язані повітряні кулі та аеростати) здійснено в кінці XIX сторіччя, зокрема 13 липня 1890 року (Усть-Іжорський полігон), 1891 року (Червоне Село). 1908 та 1909 років у Сестрорецку та Лузі відбулись вдалі стрільби у повітряні цілі 76-мм польовими гарматами зразків 1902 та 1900 років. З'ясувалося, що для ефективної боротьби з авіацією супротивника потрібна спеціальна зенітна гармата.

Ще 1901 року військовий інженер М. Ф. Розенберг розробив проект першої 57-мм зенітної гармати, але ідею створення спеціальної проти-аеропланної гармати відхилили. Багато авторитетних військових спеціалістів вважали, що зенітна артилерія не потрібна. Зокрема, на лекціях Академії генерального штабу стверджувалося:

Не можна перш за все погодитись, що для боротьби з повітряними цілями необхідні спеціальні гармати з великим вертикальним обстрілом і великою рухомістю. Навіть при скромному куті підвищення, прийнятому для 3-дм. гармати зр. 1902 р. (16°) і граничній дальності шрапнелі (5 верст) ціль, що рухається на висоті 1 версти буде знаходитись у зоні ураження 2,5 версти. А чи можна вважати, що не тільки сучасні але і повітряні цілі найближчого майбутнього з надійними результатами спостереження за противником рухатимуться вище 1 версти?»[1]

Мобілізаційний розклад 1910 року також не передбачав оснащення армії засобами для боротьби з повітряними цілями.

1908 року ідею створення зенітної гармати підтримали викладачі Офіцерської артилерійської школи та Михайлівської артилерійської академії. Офіцери школи М. В. Добровольський, Є. К. Смисловський, П. Н. Нікітін розробили тактико-технічні вимоги, автором ідеї був В. В. Тарновський (1880 р.н., із знаменитого українського роду Тарновських), він же запропонував встановлювати гармату на автомобільне шасі. 1913 року проект схвалено Головним Артилерійським Управлінням, а 1914 року його передали на безпосередню розробку на Путиловський завод іншому конструктору — Францу Францовичу Лендеру (можливо, у військовому відомстві вважали, що Тарковський має недостатньо спеціальної освіти; попри це він узяв діяльну участь у розробці). До колективу розробників також увійшли відомий артилерист П. А. Глазков, працівники Путиловського заводу Ф. М. Гарковський, А. Я. Навядовський, В. І. Бірюков.

76-мм зенітна гармата зразка 1914/1915 років була першою зенітною гарматою з клиновим затвором з інерційною напіватоматикою. 1915 року гармату модернізували, кут підвищення збільшився з 65° до 75°.

У автомобільних батареях як шасі використовувались американські вантажівки Вайт та російські Русо-Балт-Т. В кінці 1914 року було виготовлено чотири дослідних зразки гармати, встановлених на вантажних автомобілях. У лютому 1915 року вони успішно пройшли випробування на Петроградському полігоні.