90-мм зенітна гармата M1/M2/M3

90-мм гармата M1/M2/M3 - американська важка зенітна і протитанкова гармата, яка виконувала роль, подібну до німецької 8,8cm Flak 18 . Діаметр ствола становить 90-мм, а калібр - 50, що дає довжину ствола у 4,6 метри. Гармата здатна стріляти снарядами розміром у 90 мм на 600 мм на відстань у 19,042 м при горизонтльному наведенні або на 13.300 м при вертикальному.

90-мм зенітна гармата M1/M2/M3
Тип: зенітна гармата (M1)

протитанкова гармата (M2)
танкова гармата (M3)

Походження:  США
Історія служби
Термін використання 1938–1960
Війни Друга світова війна, Корейська війна
Характеристики
Маса M1A1: 8 618 кг

M2: 14 700 кг
M3: 1 030 кг (лише гармата)

Довжина M1A1: 9.0 м
Ширина M1A1: 4,1 м
Висота M1A1: 3,1 м
Обслуга M1: 8

M2: 8

Калібр 90 мм
Кут підвищення M1: -10° - +90°

M2: -10° - +90°
M3: -10° - +23°

Кут повороту 360°
Бойова скорострільність 32 постріли в хвилину (M1)

37 пострілів в хвилину (M2)

90-мм гармата була основною важкою протиповітрянною гарматою армії США у період від початку Другої світової війни до 1946, серія також доповнювалась незначною кількістью гармат 120-мм гармати М1, що мають більші параметри. Обидва види були поширенними у обороні США під час холодної війни, як захист від можливого нападу радянських бомбардувальників. В середині 1950-років їх виробництво припиняється, адже з'являються ефективніші ракети класу «земля-повітря», такі як MIM-3 Nike Ajax .[1]

Використовувалась також як танкова гармата винищувача танків M36 і танка M26 Pershing, також була основною гарматою деяких інших післявоєнних танків, таких як M56 Scorpion. Гармати також були складовою частиною берегової оборони в Корпусі берегової артилерії Сполучених Штатів в 1943-1946 роках. Виробництво однієї гармати в 1940 коштувало близько 50 000 доларів, а запчатини виготовлялись 30 окремими підрядниками.[2]

Історія

До початку Другої світової війни одним із основних калібрів для цього класу зброї був 76,2 мм, цей калібр був у двох основних гарматах США: 3-дюймова гармата M1918 (76,2-мм L/40) і 3-дюймова зенітна гармата М3. Зброя цього калібру була поширена і в світі. На початку 1930-х розроблялись нові експериментальні версії гармат цього калібру, вони мали надійти на озброєння ближче до 1940-х.

Але військові сили США заінтересувались гарматами, що мали б бути більш потужними, тож 9 червня 1938 року створюється договір на розробку двох нових гармат, одна з яких мала бути 90-мм, що на той час вважалась найбільшим розміром, який можна було б вручну виставити на значних висотах, а інша, 120-мм, мала б транспортуватись на висоти задопомогою транспорту. Нові дизайни видались кращими, ніж 3-х дюймові гармати, що розроблялись з початку 1930-ч, тож їх проекти були відмінені. Другий варіант 90-мм гармати 1940 року був стандартизований як 90-мм гармата M1.

С кінця 1940 року було випущенно кілька сотень гармат М1, внеслись кілька удосконалень до конструкції, оновлений дизайн отримав назву 90-мм M1A1 і став випускатись замість М1 з 22 травня 1941 року..Ця конструкція була здатна робити 20 пострілів на хвилину. Вдалось випустити кілька тисяч цих зенітних гармат до вступу США у війну. Вдала конструкція дозволила М1А1 стати основною зенітною зброєю армії США на весь час Другої світової війни. З часом, їх виробництво тільки зростало, дозволяючи випускати декілька тисяч на місяць.

Зенітні гармати доводилось використовувати і проти танків. Німецький Flak 88 cm і британська 3,7-дюймова зенітна гармата QF, виявились ефективними проти броньованих наземних противників, в той час, як М1А1 не вистачало можливості опускати ствол горизантально на 10 градусів нище. Ця проблема призвела до створення модифікації, яка, власне, її і вирішувала. Так виникла 90-мм M2, яка стала на озброєння 13 травня 1943 року.

Протиповітряне функціювання
Прилад керування артелерійським вогнем М7, 1944 рік
Вигляд 90-мм зенітної установки, Окінава, 1945 рік

Звичайний гарматний розрахунок складався з групи в чотири людини, якими керував оператор M7 або M9, або Kerrison Predictors. Радіолокація набувала все більшої поширенності, починаючи з SCR-268, який з'явився в 1941 та був недостатньо точним, щоб безпосередньо наводити гармати, але міг забезпечити точне визначення дистанції в бою. Для ночного бою до радару підключали прожектор з такою шириною променя, щоб ворожий літак був повністю підсвічений, це дозволяло вести вогонь, як і в день. У 1944 році відбувається модернізація системи, додається мікрохвильовий радар SCR-584, який мав точність до 0,06 градусів. Завдяки цій системі значно спрощувалось наведення, адже тепер збиралась та направлялась в комп'ютер інформація про напрямок та дальність цілі, а він вже міг автоматично наводити гармату екіпажу залишалося лише заряджати снаряди.

Основні протитанкові розробки

Цей тип гармат також намагались адаптувати для різних типів бронетехніки. На початку 1943 року на винищувач танків М10 було встановлено експерементальну версію пушки Т7, яку потім прийняли як 90-мм M3. Також ця гармата встановлювалась на винищувачі танків М36 та M26 Pershing.[3] Снаряд на вильоті з дула розвивав швидкість у 810 м/с.[3] Ця швидкість та якість сталі, з яких робились бронебійні снаряди, конкурували з танковою гарматою 88-мм KwK 36, що встановлювалась на Тигр І, але поступались 88-мм танковій гарматі KwK 43. Для вирішення цієї проблеми у деякі танки Т26/М26 забезпечили 90-мм бронебійними підкаліберними снарядами з вольфрамовими покриттям.[3][4]Так гармата стала спроможною змагатись з гарматами встановленними на Тигр ІІ.

Розрахунок пробиття на дальності (90 градусів) з використанням критеріїв успіху у 50%. [5]
Тип боєприпасів Начальна швидкість Пробиття (мм)
100 м 250 м 500 м 750 м 1000 м 1250 м 1500 м 1750 м 2000 м 2500 м 3000 м
M77 AP проти FHA 823 m/s (2 700 ft/s) 168 159 146 134 122 112 102 94 86 72 60
M77 AP проти RHA 823 m/s (2 700 ft/s) 188 179 163 150 137 125 115 105 96 81 68
M82 APC проти FHA 808 m/s (2 650 ft/s) 151 150 147 144 140 135 131 127 123 115 107
M82 APC проти RHA 808 m/s (2 650 ft/s) 164 156 150 143 137 131 125 119 114 104 92
Пізній M82 APC проти RHA 853 m/s (2 800 ft/s) 169 168 164 157 151 144 140 136 132 123 116
Пізній M82 APC проти FHA 853 m/s (2 800 ft/s) 161 159 155 151 147 144 138 133 127 115 104
T33 AP проти RHA 853 m/s (2 800 ft/s) 206 201 193 185 178 170 164 157 150 139 128
T30E16 проти HVAP 1 018 m/s (3 340 ft/s) 306 295 278 262 246 232 218 205 193 171 151


Через те, що стандартна М3 90-мм була довжиною в 15,5 футів, вона була не здатна пробити найтовстішу лобову броню німецьких танків, таких як Тигр ІІ та Ягдтигр, було розроблено ще кілька модифікацій М3.

90-мм T15E1 L/73 зі стволом довжиною 21 фут (6,4 м) був спроєктований і створенний як протитанкова гармата, яка може зрівнятися або перевершити 8,8-см гармату KwK43 L/71, відому гармату Тигра ІІ.

Подальший розвиток

У 1948 році модернзована М3А1, якій дали назву Т119 була прилаштована для використання на танка Т42 (а потім і на М47 Паттон), отримавши нові боєприпаси та пришвидшивши швидкість їх польоту.[6]

90-мм гармата М1 на морському узбережжі Т3/М3 в Баттері Парротт, Форт Монро, Вірджинія.

Друга світова війна посприяла прийнятю гармати М1 на озброєння Корпусом берегової артилерії, щоб замініти старі 3-дюймові гармати в захисті території США. Гармати організовували в батареї протимоторних торпедних катерів, як правило батарея включала в себе чотири 90-мм гармати і двомі зенітні гарматами калібру 37 або 40 мм . Зазвичай дві з 90-мм гармат встановлювались на стаціонарних установках T3/M3 і дві були на буксированих установках M1A1 або M2, а 37-мм або 40-мм зброя на одинарних буксируваних установках. Кріплення T3/M3 було спеціально створене для протиповітряного або зенітного вогню. У 1943 році в континнтальних штатах, Панамі, на Алясці, на Гаваях, в Пуерто-Ріко та інших місцях були побудовані точки для щонайменше 90 батарей з двох стаціонарних гармат, а також мобільної зброї.[7]

Варіанти
90-мм гармати М2, Корея

M1
  • Буксирувана зенітна гармата. Схвалена до експлуатації в 1940 році.
  • Закріплені на кріпленні T3/M3 для служби берегової артилерії .

M1A1

Зенітна гармата призначена для буксирування. Виробництво почалося в 1940 році. Його скорострільність становила 20 пострілів на хвилину.

M2 в Музеї боєприпасів армії США

M2

Значна переробка гармати, щоб перетворити виключно зенітну установку на ще й протитанкову. Оновлюється система подачі боєприпасів і додається автоматична система подачі боєприпасів. Темп стрільби збільшується до 24 пострілів в хвилину. Тепер може опускати ствол на 10 градусів нище. Додається великий металевий щит для захисту команди.

M3

Версія гармати для танків, націлена на знищення ворожої бронетехнки. Використовувалась для оснащення винищувача танків M36 і танка M26 Pershing. Також відомиа як 90-мм L/53 .

Винищувач танків М36 з гарматою калібру 90 мм

M3A1

Гармата M3 з дуловим гальмом, що використовувалась на M46 Patton та перших версіях танків M48 Patton і винищувачах танків M36 після ремонту часів Корейської війни.

    Зброя порівнянної ролі, виконання та епохи
    • 8,8 см Flak 18/36/37/41 : німецька зенітна гармата
    • 8,8 cm KwK 36 : німецька танкова гармата, встановлена на танках Tiger I
    • Cannone da 90/53 : італійська зенітна гармата
    • 3,7-дюймова зенітна гармата QF: британська зенітна гармата
    • 85-мм ППО М1939 (52-К) : радянська зенітна гармата

    Посилання та література

     

    • Hogg, Ian V.  (англ.)рус.. Allied Artillery of World War Two (англ.). — Ramsbury, Marlborough, Wiltshire: Crowood Press, 1998. — ISBN 1-86126-165
    • Campbell J. Naval weapons of World War Two. — Annapolis, Maryland: Naval Institute Press, 1985. — 403 с. — ISBN 0-87021-459-4.
    • Green Michael, Panzers at War. London: Zenith Press, 2005. ISBN 0-7603-2152-3
    1. US Army AAA Gun Site Program 1951-59 at ed-thelen.org
    2. The Ordnance Department: Procurement and Supply
    3. Green, Michael, Tiger Tanks At War, Zenith Press, ISBN 9780760331125, 076033112X (2008), pp. 118-122
    4. Armor-Piercing Ammunition for Gun, 90-mm, M3, Washington, D.C., U.S. Army: Office of the Chief of Ordnance (January 1945)
    5. Bird, Lorrin Rexford; Livingston, Robert D. (2001). WWII Ballistics: Armor and Gunnery. Overmatch Press. с. 63.
    6. Hunnicutt, R. P. (1984). Patton (вид. 1st). Novato, Calif.: Presidio Press. ISBN 0-89141-230-1. OCLC 11043006.
    7. Berhow, Mark A., Ed. (2004). American Seacoast Defenses, A Reference Guide, Second Edition. CDSG Press. с. 80–81, 200–223, 233, 249–251. ISBN 0-9748167-0-1.
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.