Alfa Romeo 158/159 Alfetta

Основна відповідальність за розробку була покладена на Джоаккіно Коломбо[3]. Першу версію цього успішного перегонового автомобіля, 158-му, було випущено у 1937/1938 роках. Марка автомобіля пов'язана з його 1,5-літровим двигуном та вісьмома циліндрами[4]. Клас «Voiturette» призначався для перегонових автомобілів з 1,5-літровими двигунами і співвідносився з вищою формулою «Гран-прі» (зазвичай для 3-літрових двигунів), як сьогодні Формула-2 — до Формули-1. Трилітровими перегоновими автомобілями «Альфи» у 1938 і 1939 роках були Tipo 308 , 312 і 316. 158-ма модель дебютувала із заводською командою «Alfa Corse» на Кубку Чіано Джуніор у серпні 1938 року в Ліворно (Італія), де Еміліо Віллорезі отримав першу перемогу. У той час двигун 1479,56 см³ (58,0 x 70,0 мм) з допомогою одноступінчастого нагнітача Рутса видавав близько 200 к.с. (150 кВт) при 7000 об/хв[5]. Ще більший успіх прийшов на Гран-прі Кубок Ачербо, Кубок Чіано і Гран-прі Триполі у травні 1940 року[6]. Незабаром Друга світова війна призупинила подальше удосконалення автомобіля на шість років.

Після війни двигун було удосконалено, і у 1946 році він видав уже 254 к.с. (189 кВт). У 1947 році «Alfetta» знову була взята на озброєння. Нові правила дозволяли двигуни об'ємом 1500 см³ з наддуванням і 4500 см³ без наддування. Модель 158 була знову модифікована, на цей раз потужність двигуна було доведено до 300 к.с. (220 кВт), і вона отримала позначення Tipo 158/47. Автомобіль трагічно дебютував на Гран-прі Швейцарії 1948 року, коли Акілле Варці втратив контроль над своєю машиною й загинув. Ще одна втрата для команди сталася на тренуванні на Гран-прі Буенос-Айреса 1949 року, де Жан-П'єр Вімілль загинув в аварії (за кермом Simca-Gordini)[7].

У 1950 році 158-ма модель була допущена до участі у новому Чемпіонаті світу серед водіїв. Автомобіль виграв усі перегони, в яких брав участь у першому сезоні Формули-1. Здавалось неймовірним, що автомобіль, створений у 1938 році, виявився таким успішним, скоріш за все тому, що в інших розробників (а їх було небагато) не вистачало коштів на виготовлення та відлагодження своїх авто, тоді як інженери «Alfa Romeo» мали вдосталь часу на доводку своєї конструкції. Крім того, до команди «Alfa Romeo» входили такі талановиті пілоти, як Джузеппе «Ніно» Фаріна і Хуан-Мануель Фанхіо, останній з яких згодом п'ять разів вигравав чемпіонат світу серед пілотів.

В кінці сезону 1950 року було випущено оновлену версію, відому як 159, що використовувалася упродовж сезону 1951 року. У цій версії була перероблена задня підвіска, нерозрізна балка заднього моста була замінена підвіскою типу «de Dion», а потужність двигуна становила близько 420 к.с. (313 кВт) при 9600 об/хв. 159 модель розвивала максимальну швидкість 305 км/год (190 миль на годину) і важила 710 кг (1570 фунтів)[8]. Однак для досягнення цієї потужності двигун спрощеної конструкції оснащувався більшими нагнітачами. Цей факт у поєднанні зі збагаченою сумішшю, необхідною для спалювання метанолу у двигуні, привів до надзвичайно великої витрати пального — 159-а на 1,5 милі споживала британський галон (190 літрів на 100 кілометрів; 1,2 милі на галон США)[9], що було дуже багато у порівнянні з Talbot-Lagos. того часу, які забезпечували 9 миль на британський галон (31 літр на 100 кілометрів; 7,5 миль на галон США)[10]. Гран-прі Великої Британії у Сільверстоуні було першим Гран-прі Формули-1, яке не виграла «Alfa Romeo», перш за все тому, що Фанхіо і Фарина повинні були двічі зупинятися, щоб просто заправити свої машини, а автомобіль «Ferrari» Хосе Фройлан Гонсалеса економніше витрачав паливо й здобув перемогу в гонці, а другим був Фанхіо. Проте, автомобіль «Alfa Romeo» мав перевагу у швидкості, і, здобувши перемоги в Швейцарії, Франції та Іспанії, Хуан-Мануель Фанхіо виграв у тому році свій перший з п'яти чемпіонатів. Для передостанньої гонки чемпіонату світу, Гран-прі Італії в Монці, «Alfa Romeo» представила нову еволюційну версію, відому як 159M, де літера «M» означає італ. Maggiorata («збільшена»)[11].

Після невдалої спроби «Alfa Romeo» отримати державну допомогу для покриття витрат на розробку, команда оголосила про свій вихід з гонок Гран-прі в кінці 1951 року (зупинивши розробку 2,5-літрового Alfa Romeo 160)[12]. Це, у поєднанні з проблемами для інших команд Формули-1, призвело до постанови FIA про те, що всі гонки Гран-прі, які зараховуються до Чемпіонату світу водіїв у 1952 і 1953 роках, будуть проводитися для автомобілів, які відповідають вимогам Формули 2, а не Формули-1. Остання перемога автомобіля в Гран-прі була у 1953 році на Гран-прі Мерано (Італія).

Півторалітровий двигун L8 159 моделі

Кабіна пілота

* Кубок конструкторів почав присуджуватись з 1958 року.

Жирним шрифтом позначені етапи, на яких гонщик стартував з поулу. Курсивом позначені етапи, на яких гонщик мав найшвидше коло.

• Alfa Romeo 158 'Alfetta' // Ultimatecarpage.com
• Alfa Romeo GP Tipo 158 «Alfetta» — 1950 // YouTube.
• Alfa Romeo Alfetta 158 Drive at Jim Stokes Workshops Ltd. // YouTube.