Amon Düül

Перший альбом гурту Amon Düül II під назвою «Phallus Dei» з текстами, що були написані старонімецькою мовою і виконувалися на зразок преторіанського хоралу, видала 1969 року маловідома приватна фірма. Проте після того, як наклад цєї платівки розійшовся за два дні, гурт взяв під крило один з головних менторів «краутроку» — фірма «Liberty/UA». У запису дебютного лонгплея взяли участь: Кріс Каррер (Chris Karrer) — скрипка, гітара, саксофон; Дітер Серфас (Dieter Serfas) — ударні, цимбали; Петер Леопольд (Peter Leopold) — ударні, фортепіано; Шрат (Shrat), справжнє ім'я Крістіан Тіль (Christian Thiele) — бонгі, скрипка, вокал; Ренате Кнауп (Renate Knaup) — вокал; тамбурин; Джон Вейнцерль (John Wienzierl) — гітара, саксофон, вокал; Фальк Рогнер (Falk Rogner) — орган, синтезатор; Дейв Андерсон (Dave Anderson) — бас, а також запрошені музиканти Хольгер Трільц (Holger Trulzsch) — ударні та Крістіан Борхард (Christian Borchard) — вібрафон.

На другому, вже англомовному альбомі «Yeti», який Amon Düül II записали через рік без Серфаса, проте з Ульріхом Леопольдом (Ulrich Leopold) — бас та Райнером Бауером (Rainer Bauer) — гітара, вокал; група поставила за основну мету досягнення характерного звучання, де мелодія приносилася б у жертву ритмічним звукам баса та ударних. Наступною роботою, лонгплеєм «Dance Of The Lemmings», музиканти вирішили створити досконало скомпонований «спейс-рок»-альбом, що їм і вдалось зробити на сто відсотків. Однак англійські критики почали стверджувати, що Amon Düül II є лише найкращою комбінацією гуртів The Who та Pink Floyd з євроазіатським фольклором. Відтоді у гурті починаються постійні зміни складу, наприклад, в Amon Düül II виступали: Лотар Мейд (Lothar Meid) — бас, вокал; Карл Хайнц Хаусменн (Karl Heinz Hausmann) — клавішні; Денні Секундус Фішелшер (Danny Secundus Fischelscher) — ударні; Ренате Крьотеншванц (Renate Krotenschwanz) — вокал; Роббі Хейбл (Robby Heibl) — бас; Клаус Ебарт (Klaus Ebart) — бас; Стефан Зонер (Stefan Zauner) — клавішні; Йорг Еферс (Joerg Evers) — бас та багато інших, що не найкраще вплинуло на якість їх наступних робіт (винятком є альбом «Wolf City» 1972 року, що став найкращим досягненням гурту поряд з «Dance Of The Lemmings»).

Піонери «краутроку», якими були Amon Düül II, поступово почали втрачати свої високі позиції у цьому стилі і 1975 року припинили концертні виступи, сконцентрувавшись виключно на студійній діяльності та на реалізації сольних проектів.

Наприкінці сімдесятих років музиканти звернули у русло традиційного року, доповнюючи своє звучання навіть елементами музики «диско». 1992 року гурт повернувся на сцену і виступив у такому складі: Каррер, Вейнзер, Рогнер, Кнауп, Леопольд та Мейд.