I-20

Корабель спорудили на верфі компанії Mitsubishi у Кобе. Човни типу C, підтипу C1 (він же клас I-16), до яких відносився I-20, мали великі розміри (їх надводна водотоннажність перевищувала підводний показник океанських підводних човнів США) та могли нести міні-субмарину для диверсійних операцій.

I-20 завершили у вересні 1940-го, а з 31 січня 1941-го  включили до складу 2-ї дивізії підводних човнів (через рік під час реорганізації його перевели до 1-ї дивізії підводних човнів).

Для участі у нападі на головну базу Тихоокеанського флоту США японці сформували загін із 5 підводних човнів, котрі могли бути носіями міні-субмарин. 19 листопада загін вирушив до Гаваїв.

7 грудня 1941-го за три години після опівночі I-22 запустив свою міні-субмарину HA-20[1] в районі за десять кілометрів від Перл-Гарбору. Біля 6:30 ранку її бойова рубка була помічена неподалік входу в гавань з есмінця Ward, який наблизився та з відстані біля сотні метрів відкрив вогонь із 102-мм гармати (це стало першим пострілом американських збройних сил у війні з Японією). Хоча перший снаряд не влучив у ціль, проте другий вразив рубку HA-20. Після цього з есмінця скинули 4 глибинні бомби, до яких додались бомби з патрульного літака, і міні-субмарина була знищена.

Дві наступні ночі I-20 перебував на обумовленій точці зустрічі з екіпажами диверсійних субмарин, проте зі зрозумілої причини нікого не зустрів.

12 грудня човен вирушив від Гаваїв до бази на атолі Кваджелейн (Маршалові острови), куди й прибув 20 грудня.

4 січня 1942-го I-20 вирушив до району бойового патрулювання в районі архіпелагів Самоа та Фіджі.

11 січня з дистанції біля 14 км човен випустив 12 снарядів по військових інсталяціях у гавані Паго-Паго (Американське Само), втім, більшість з них не потрапили у ціль, хоча двоє військовослужбовців все-таки отримали поранення.

16 січня поблизу Суви (архіпелаг Фіджі) I-20 зустрів новозеландський переобладнаний легкий крейсер HMNZS Monowai. Дві випущені по ньому торпеди здетонували передчасно, після чого командир японського корабля вирішив спливти на поверхню та відкрив вогонь за артилерії по цивільному (як він вважав) судну. Monowai відповів вогнем зі своїх кормових 155-мм гармат, що примусило I-20 до екстреного занурення. У підсумку, в цьому бою жодна сторона не зазнала пошкоджень.

24 січня човен повернувся на Кваджелейн, а 1 лютого прибув до Йокосуки.

Наступні два з половиною місяці човен перебував у Внутрішньому Японському морі, провадячи навчання у складі новоствореної 8-ї ескадри підводних човнів, до якої включили 2-гу дивізію.

На початку квітня з 8-ї ескадри виділили загін із 5 підводних човнів, до якого включили й I-20, для дій в Індійському океані на комунікаціях союзників.

16 квітня загін вирушив із Хашираджими (затока Хіросіма). Через дві доби на Японію здійснило рейд авіаносне з’єднання Дуліттла, внаслідок чого висланий у Індійський океан загін отримав наказ пройти північніше від островів Бонін у пошуках ворожих кораблів, проте не досягнув якогось успіху.

27 квітня підводні човни прибули до Пенангу на західному узбережжі півострова Малакка. Сюди ж гідроавіаносець Ніссін доправив міні-субмарини для проведення диверсійних операцій.

30 квітня 1942-го I-18 полишив Пенанг разом з підводними човнами I-16 та I-20 та попрямував для операції проти африканських портів. Також у операції були задіяні човни I-10 та I-30, котрі несли не міні-субмарини, а літаки.

30 квітня чотири човна вийшли з Пенагу (I-30 вирушила для розвідки узбережжя східної Африки дещо раніше) та попрямували у Індійський океан. 5, 10 та 15 травня вони поповнили запаси пального від переобладнаних легких крейсерів Айкоку-Мару та Хококу-Мару, котрі провадили в Індійському океані рейд проти ворожого судноплавства.

З 20 по 29 травня розвідувальний літак з I-10 здійснив польоти над південноафриканськими портами Дурбаном, Іст-Лондоном, Порт-Елізабет та Саймонс-Тауном (база ВМФ поблизу Кейптауну), а також Дієго-Суаресом (північне завершення Мадагаскару, наразі Анціранана). В останньому був виявлений лінкор HMS Ramillies, також в порту перебували 2 есмінці, 2 корвети та 5 транспортів. Як наслідок, Дієго-Суарес обрали для нападу.

30 травня дещо менше ніж за два десятки кілометрів від Дієго-Суаресу загін узявся до запуску міні-субмарин, при цьому лише I-16 та I-20 вдалось провести цю операцію. Міні-субмарина I-20 змогла дістатись гавані та поцілила HMS Ramillies. Лінкор був уражений однією торпедою поблизу носової башти головного калібру та прийняв багато води, проте після вивантаження боєзапасу зміг самостійно дійти до Дурбану (після нападу літак з I-10 знову пролетів над гаванню та не виявив лінкора, що японці сприйняли як доказ потоплення HMS Ramillies). У червні 1943-го лінкор після ремонту знову став до ладу.

Другу торпеду диверсанти з I-20 витратили на танкер British Loyalty (6993 тонни), котрий затонув на мілководді, загинуло 6 членів екіпажу. В грудні 1942-го він буде поставлений на плав, після чого відремонтований та з жовтня 1943-го використовувався як плавуче сховище на Мальдівських островах на атолі Адду (восени 1944-го він був ще раз поцілений торпедою, на цей раз німецького підводного човна U-183, проте після чергового ремонту знову був відновлений як сховище).

Міні-субмарина з I-20 у підсумку опинилась на березі. Два члени її екіпажу висадились на берег, розраховуючи бути підібраними човном-носієм, проте 2 червня місцеві мешканці помітили їх та доповіли про це британцям. У наступній сутичці обидва японці та один британський морський піхотинець загинули.

Можливо відзначити, що рейд міні-субмарин на Дієго-Суарес виявився найкращим із серії нападів, до якої також відносяться атаки на Перл-Гарбор та Сідней.

Надалі човни продовжили похід діями проти ворожого судноплавства. 5 червня у північному вході до Мозамбікської протоки за сотню кілометрів на схід від острова Маєтта I-20 торпедував та потопив судно Johnstown (5086 тонн). Через три доби за дев’ятсот кілометрів від місця попередньої атаки та за півтори сотні кілометрів на схід від Занзібару човен так само торпедами знищив транспорт Christos Markettos (5209 тонн). 11 червня I-20 знову перебував у Мозамбікській протоці поблизу Накали, де потопив судно Mahronda (7926 тонн).

12 червня човен здобув одразу дві перемоги – спершу біля Накали він обстріляв артилерією та потопив судно Hellenic Trader (2052 тонни), а потім за дві сотні кілометрів на південний захід торпедами знищив транспорт Clifton Hall (5063 тонни).

19 червня I-20 знову поповнив запаси пального від Айкоку-Мару.

29 червня човен все в тій же північній частині Мозамбікської протоки за дві сотні кілометрів на південний захід від Коморських островів потопив судно Goviken (5063), а наступної доби за чотири сотні кілометрів північніше (та на такій же відстані на південний схід від Занзібару) обстріляв артилерією танкер Steaua Romana (5311 тонн). В судно влучив лише один із п’ятнадцяти снарядів, а коли з танкеру відкрили вогонь у відповідь, I-20 занурився та випустив торпеду, яка здетонувала передчасно. Втім, друга торпеда поцілила та нарешті потопила Steaua Romana.

Згодом човен перейшов на північ до Аденської затоки, де не досяг нових перемог, а 5 серпня повернувся до Пенангу.

23 серпня I-20 прибув до Йокосуки на ремонт.

Тим часом з початку серпня 1942-го на сході Соломонових островів тривала битва за Гуадалканал. По мірі виходу човнів 1-ї дивізії з ремонту їх відправляли у цей регіон для підсилення японського угруповання, при цьому I-20 полишив Йокосуку 24 жовтня.

На початку листопада I-20 та ще два підводні човни I-16 та I-24 задіяли для атак міні-субмаринами проти ворожих кораблів у Гуадалканалу. Спершу човни прибули до якірної стоянки Шортленд (прикритої групою невеликих островів Шортленд акваторії біля південного завершення острова Бугенвіль, де зазвичай відстоювались легкі бойові кораблі та перевалювались вантажі для подальшої відправки далі на схід Соломонових островів), де прийняли на борт міні-субмарини, доправлені з Японії гідроавіаносцем Тійода.

5 листопада I-20 вирушив до Гуадалканалу, маючи в своєму ангарі HA-11. 7 листопада незадовго до настання ранку човен запустив свою міні-субмарину, котра змогла поцілити однією торпедою судно Majaba, котре стояло на якорі. За кілька діб до того воно прибуло з Нових Гебридів, проте затрималось біля Гуадалканалу для здійснення перевезень між Тулагі та Лунга-Пойнт. Друга торпеда ймовірно пройшла під есмінцем Landsdown та вибухнула на березі. Останній разом з есмінцями Lardner та Woodworth організували пошуки міні-субмарини, яка у підсумку була затоплена екіпажем, котрий вибрався на берег. Оскільки на Majaba виявилось зруйнованим машинне відділення, буксир Bobolink відвів його до району річки Тенару, де пошкоджений транспорт посадили на мілину. У січня 1943-го судно поставили на плав та відвели для ремонту на Тулагі, де воно після проведеного ремонту з липня виконувало функцію плавучого складу (в подальшому його перемістили на Філіппіни).

Після цієї атаки I-20 прибув на схід Каролінських островів на атол Трук, де прийняв чергову міні-субмарину HA-37 та 13 листопада попрямував до Гуадалканалу. 19 листопада човен запустив свою міні-субмарину, на якій всього через кілька хвилин виявили суттєвий витік масла із системи кермування. Екіпаж HA-37 вирішив сплисти та спробувати діяти в такому положенні, проте не знайшов цілей для атаки. У підсумку екіпаж затопив міні-субмарину, а сам вибрався на берег.

26 листопада I-20 прийняв на Труці чергову міні-субмарину HA-8, котру запустив 2 грудня північніше від Гуадалканалу. Екіпаж міні-субмарини виявив кілька цілей та випустив обидві торпеди у транспортне судно. Хоча на HA-8 почули один вибух, проте насправді завдати якої шкоди ворогу не вдалось. Що стосується міні-субмарини, то вона у підсумку була затоплена поблизу мису Есперанс (північно-західне звіершення Гуадалканалу), а екіпаж вибрався на берег. Можливо відзначити, що в квітні 1943-го американці підняли поблизу острова одну з міні-субмарин, котра наразі є експонатом музею у Гротоні (штат Конектикут), при цьому зазначений апарат у різних джерелах ідентифікують як HA-8, HA-10 або HA-30 (дві останні були запущені в листопаді з I-16).

Тим часом заблоковане на Гуадалканалі японське угруповання знаходилось у важкому положенні і до його постачання залучали підводні човни, причому доводилось розробляти специфічні способи доставки вантажу в умовах протидії ворожих кораблі.

31 грудня 1942-го I-20 прибув до мису Есперанс, доставивши 25 тон вантажу у плавучих гумових контейнерах, котрі могли кріпитись на верхній палубі підводного човна та вивільнятись у підводному положенні з розрахунку, що їх винесе на берег (втім, за можливості ті самі контейнери у пункті призначенні передавали на плавзасоби, що дозволяло уникнути втрат вантажу).

На початку січня 1943-го I-20 побував на Труці, звідки перейшов до стоянки Шортленд. 7 січня він знову відвідав район мису Есперанс, куди доправив 18 тон вантажу у гумових контейнерах.

20 січня човен вирушив від Шортленду у черговий рейс, на цей раз транспортуючи «токугата-ункато» – занурюваний на кілька метрів спеціальний контейнер, який поблизу пункту призначення відчіплявся та за допомогою гвинта, котрий приводився у дію стисненим повітрям, викидався на берег. 28 січня човен доставив «токугата-ункато» з 18 тонами вантажу до мису Есперанс (це стало першим використанням зазначеної системи у Імперському флоті).

На початку лютого 1943-го японцям вдалось евакуювати залишки угруповання з Гуадалканалу. Втім, на той час заблокованим виявився гарнізон району Лае-Саламауа на сході Нової Гвінеї (у глибині затоки Хуон, котра розділяє півострови Папуа та Хуон). Спроба доправити сюди підкріплення надводними кораблями на початку березня завершилась повним розгромом конвою у битві в морі Бісмарка. Як наслідок, японське командування залучало підводні човни до постачання зазначеного гарнізону.

18 березня I-20 вийшов з Трука і через три доби доставив до Лае 30 тонн продовольства та амуніції. 27 березня він вдруге розвантажився на Новій Гвінеї, а 3 квітня прибув сюди утретє, доставивши 37 тон вантажів та евакуювавши 39 військовослужбовців (під час руху до Лае I-20 зітнкувся у підводному положенні з іншим японським підводним човном I-16, проте отримані незначні пошкодження не завадили виконанню задачі).

9 квітня човен доправив до Лае 30 тон вантажів та евакуював 42 військовослужбовця, а 15 квітня уп’яте відвідав Нову Гвінею, доправивши 37 тон та забравши з собою 40 осіб (на цей раз він був освітлений скинутим з ворожого літака освітлювальним пристроєм, проте це не призвело до подальших наслідків).

20 квітня I-20 доправив вантаж продовольства та боєприпасів на острів Коломбангара (центральна частина Соломонових островів), а 2 та 8 травня знову побував у Лае, доставивши кожен раз по 39 тон вантажу (при цьому 2 травня також евакуювали 31 військовослужбовця).

20 травня I-20 прибув до Йокосуки на ремонт.

4—10 серпня човен здійснив перехід із Йокосуки на Трук, звідки 19 серпня вийшов для бойового патрулювання до Нових Гебридів.

31 серпня I-20 за пару десятків кілометрів на південь від острова Еспіриту-Санто торпедував та пошкодив танкер W. S. Rheem (зміг дойти свої ходом до найближчого порту[2] та був відремонтований). Радіограма про цю атаку стала останньою, котру I-20 надіслав своєму командуванню.

Обставини загибелі човна достеменно невідомі. 1 вересня есмінець Wadsworth, висланий на пошуки човна, який атакував W. S. Rheem, встановив сонарний контакт з якоюсь підводною ціллю та провів чотири атаки глибинними бомбами. Після останньої атаки на воді з’явились плями нафти та дерев’яні уламки.

Через дві доби, надвечір 3 вересня, інший есмінець Ellet провадив пошук підводного човна, поміченого поблизу Еспіриту-Санто. Спершу він встановив радарний контакт на відстані біля 12 км, а після наближення зміг освітити ціль освітлювальними снарядами. Човен занурився, проте Ellet встановив з ним сонарний контакт та провів кілька атак глибинними бомбами. На ранок в цьому районі на воді також спостерігались плями нафти та уламки.

Якась із цих двох атак призвела до загибелі I-20, тоді як внаслідок іншої був знищений підводний човен I-182, котрий у цей же період діяв біля Нових Гебридів та не повернувся на базу.

Разом із I-20 загинула 101 особа, яка перебувала на борту.[3]