I-51

I-51 – перший великий підводний човен Імперського флоту Японії, споруджений на основі досвіду Першої світової війни.

Історія
Японія
Назва:	I-51
Замовлений:	1918 фіскальний рік
Будівник:	верф ВМФ у Куре
Закладений:	6 квітня 1921
Спуск на воду:	29 листопада 1921
Отриманий:	20 червня 1924
На службі:	1 листопада 1924 – 1 квітня 1940
Доля:	зданий на злам у 1941 році
Основні характеристики
Клас і тип:	Підводний човен типу KD1
Водотоннажність:	1803 над водою, 2602 при зануренні
Довжина:	99,4 м
Ширина:	8,8 м
Осадка:	4,9 м
Двигуни:	4 дизелі Sulzer потужністю 3,9 МВт 4 електромотори потужністю 1,5 МВт
Швидкість:	18,5 вузла (над водою), 8,4 вузла (при зануренні)
Дальність плавання:	37000 км при швидкості 10 вузлів (над водою)
Максимальна глибина:	47,5 м
Екіпаж:	70
Озброєння:	8 × 533 мм торпедних апарата (6 носових та 2 кормові), запас 24 торпеди 1 × 120 мм палубна гармата

Враховуючи досягнення німецького підводного флоту під час війни, представники японського ВМФ переоцінили свої погляди на субмарини як засіб охорони прибережної зони і вирішили розпочати спорудження великих кораблів, здатних провадити віддалену розвідку та діяти проти ворожих флотів, які спробують наблизитись до Японії. У 1918 та 1919 фіскальних роках були виділені асигнування для розробки двох типів підводних човнів, прототипами яких стали британські та німецькі субмарини. Першим заклали у 1921-му корабель, спроектований на основі британського підводного човна типу K та віднесений до типу KD1 (Kaidai-ichi-gata). Його будівництво велось на верфі ВМФ у Куре, при цьому по завершенні у 1924 році він увійшов до складу флоту як І-51.

На відміну від британського прототипу, човен типу KD1 мав не два парові котла із двома паровими турбінами, а чотири дизелі розробки швейцарської Sulzer (але так само 4 електромотора, як і у британського корабля). При цьому хотіли досягнути надводного ходу у 23 вузла (24 вузла у типу К), проте фактично цей показник склав лише 18,5 вузла. Зате дальність плавання при економічному ході у 10 вузлів становила аж 37000 км проти 23200 км у британського човна.

Доволі суттєво відрізнялось озброєння. Хоча для типу KD1 так само обрали варіант із 8 торпедними апаратами, проте не 4 носовими та 4 траверзними, а 6 носовими та 2 кормовими, причому більшого діаметру – 533-мм проти 460-мм. З артилерійського озброєння японський човен отримав лише одну 120-мм палубну гармату (проти двох 102-мм та однієї зенітної 76-мм на типі К).

З 1925 по 1935 роки І-51 входив до складу 17-ї дивізії підводних човнів, проте через певні технічні проблеми, передусім з дизелями, фактично так і не став до бойового складу флота, а використовувався на верфі ВМФ у Куре для тренувань екіпажів та відпрацювання різних технологій. Зокрема, в 1931-му на ньому змонтували ангар для гідролітака Yokosuka Ro-go Ko-gata, який опускали на воду та підіймали назад за допомогою крану, а в 1933-му на І-51 встановили авіаційну катапульту. Таким чином, за допомогою І-51 перевірили технології, що в подальшому використовувались для створення японських авіанесучих підводних човнів (першим з них став I-5, а всього до кінця Другої світової у Японії встигли побудувати понад півсотні субмарин, здатних нести літак).

Що стосується типу KD1, то І-51 так і залишився єдиним його представником, а наступні типи великих японських підводних човнів базувались на німецьких прототипах – KD-3, J-1.   

1 квітня 1940-го І-51 вивели зі складу ВМФ та здали на злам у 1941-му.