I-52/I-152

I-52/I-152 — другий великий підводний човен Імперського флоту Японії, споруджений на основі досвіду Першої світової війни.

Історія
Японія
Назва:	I-52/I-152
Замовлений:	1919 фіскальний рік
Будівник:	верф ВМФ у Куре
Закладений:	14 лютого 1922
Спуск на воду:	12 червня 1923
Отриманий:	20 травня 1925
На службі:	1 листопада 1924 – 1 серпня 1942
Доля:	зданий на злам у 1946 році
Основні характеристики
Клас і тип:	Підводний човен типу KD2
Водотоннажність:	1500 над водою, 2500 при зануренні
Довжина:	100,9 м
Ширина:	7,6 м
Осадка:	5,1 м
Двигуни:	2 дизелі Sulzer потужністю 5,1 МВт 2 електромотори потужністю 1,5 МВт
Швидкість:	21,5 вузла (над водою), 7,7 вузла (при зануренні)
Дальність плавання:	19000 км при швидкості 10 вузлів (над водою)
Максимальна глибина:	45,7 м
Екіпаж:	58
Озброєння:	8 × 533 мм торпедних апарата (6 носових та 2 кормові), запас 16 торпед 1 × 120 мм палубна гармата 1 × 76 мм зенітна гармата

Враховуючи досягнення німецького підводного флоту під час війни, представники японського ВМФ переоцінили свої погляди на субмарини як засіб охорони прибережної зони і вирішили розпочати спорудження великих кораблів, здатних провадити віддалену розвідку та діяти проти ворожих флотів, які спробують наблизитись до Японії. У 1918 та 1919 фіскальних роках були виділені асигнування для розробки двох типів підводних човнів, прототипами яких стали британські та німецькі субмарини. Другим став закладений у 1922-му корабель, будівництво якого велось на верфі ВМФ у Куре, при цьому по завершенні у 1925 році він увійшов до складу флоту як І-52.

Після Першої  світової війни японці найняли кілька сотень німецьких спеціалістів у галузі підводного флоту, які внесли значний вклад у розвиток цього напрямку для Імперського флоту. Зокрема, на основі найбільшого (з тих, що встигли прийняти участь у бойових діях) німецького човна типу U-139 спроектували тип KD2 (Kaidai-ni-gata). Він був дещо довший — 100,9 метра проти 92 метрів для U-139, але мав практично таку ж підводну водотоннажність — 2500 та 2483 тони відповідно.  

Японці встановили два дизелі розробки швейцарської Sulzer загальною потужністю 5,1 МВт, тоді як німецький прототип мав 3 дизелі із загальним показником лише 2,8 МВт. Це дозволило досягнути значно вищої швидкості надводного ходу — 21,5 (на випробуваннях, у практичній експлуатації 19,5) вузла проти 15,8 вузла у німецького корабля. Підводний хід в обох випадках забезпечували по два електромотори схожої потужності — 1,5 МВт та 1,3 МВт, що знайшло відповідність у майже однаковій швидкості пересування в зануреному стані. А от дальність плавання U-139 економічним ходом становила аж 32870 км проти 19000 км у японського човна.

Доволі суттєво відрізнялось озброєння. Для KD2 обрали варіант з тим самим діаметром торпедних апаратів у 533-мм, проте більшою їх кількістю — 8 (6 носових та 2 кормових) проти 6 (4 носові та 2 кормові) на німецькому човні. Зате з артилерійського озброєння японський човен отримав лише одну 120-мм та одну 76-мм зенітну гармати проти двох 150-мм та двох 88-мм гармат U-139, що пояснювалось особливостями концепції бойового застосування, закладеної у німецький проект (за задумом фахівців Кайзерліхмаріне, човни такого типу мали ходити у далекі рейди проти ворожого торгівельного судноплавства, під час яких знищували б ворожі судна артилерією або захоплювали їх з висадкою призових команд).

І-52 так і залишився єдиним представником типу KD2, оскільки другий закладений підводний човен у підсумку завершили як першу субмарину типу KD3, що нарешті стала головною у першій серії великих японських підводних човнів (можливо відзначити, що створений на основі британського прототипу І-51 мав великі проблеми з силовою установкою та в підсумку використовувався для випробувань різних технологій на верфі в Куре).

Певні характеристики І-52 не дозволили вважати його повноцінним бойовим кораблем. Тривалий період човен використовувався на верфі ВМФ у Куре (Внутрішнє Японське море) для тренувань та відпрацювання технологій, при цьому з моменту спорудження та до листопада 1935-го він офіційно належав до 17-ї дивізії підводних човнів.

З лютого 1939-го І-52 перевели до військово-морського округу Майдзуру (узбережжя острова Хонсю, обернене до Японського моря). Вже після початку Другої світової І-52 повернули до Куре, де він рахувався на службі до 1 серпня 1942-го (при цьому 20 травня 1942-го корабель був перейменований на І-152, щоб звільнити нумерацію для нових крейсерських підводних човнів — так само вчинили щодо всіх субмарин KD типів).

З серпня 1942-го човен як Корпус № 14 перебував при школі підводного плавання в Куре, а після капітуляції Японії був зданий на злам.