I-57/I-157

І-57 відносився до типу KD3 (підтип KD3B). Його спорудили у 1929 році на верфі ВМФ у Куре та спершу підпорядкували  військово-морському округу Куре. В листопаді 1931-го корабель включили до 19-ї дивізії підводних човнів, у складі якої І-57 перебував і на момент вступу Японії у Другу світову війну.

1 грудня 1941-го, за кілька діб до відкриття бойових дій, І-57 вже вирушив з порту Самах (китайський острів Хайнань) до визначеного йому району у Південнокитайському морі, де разом з цілим рядом інших човнів сформував патрульну лінію поблизу півострова Малакка, на який вже 8 грудня (тобто у день нападу на Перл-Гарбор – тільки останній відбувся по інший бік лінії зміни дат) висадились японські десанти. У цьому поході І-57 не зміг досягнути якогось успіху, а 20 грудня звершив його у бухті Камрань (центральна частина узбережжя В’єтнаму).

28 грудня 1941-го І-57 вирушив для дій в районі східної Яви. 7 січня 1942-го за чотири сотні кілометрів на схід від Сурабаї (на межі Яванського моря та моря Балі) човен потопив артилерією нідерландський танкер Tan-3 (3077 GRT), який прямував з Балікпапану до Сурабаї. 16 січня 1942-го І-57 повернувся до Камрані.

Інші човни дивізії виконали в Південно-Східній Азії ще по одному походу, проте на І-57 виник спалах дизентерії серед екіпажу, тому він півтора місяці провів у В'єтнамі, а 1 – 6 березня 1942-го перейшов до затоки Старінг-Бей (поблизу Кендарі на південно-східному півострові острова Целебес), де певний час базувались великі сили японського флота. 13 – 20 березня І-58 прослідував зі Старінг-Бей до Куре.

14 – 24 травня 1942-го І-57 прослідував з Куре до атолу Кваджелейн на Маршаллових островах, де на початковому етапі війни знаходилась значна база японського підводного флоту.

26 травня 1942-го, вже як І-157, човен вирушив у третій похід (в цей період з Кваджелейну в межах операції проти атолу Мідвей вийшло багато японських субмарин). В ньому він не зміг поповнити свій бойовий рахунок і прибув на Кваджелейн.

22 – 30 червня 1942-го І-157 здійснив перехід до Куре. У липні 1942-го, враховуючи вік корабля, його вирішили використовувати для навчальних цілей у військово-морському окрузі Куре.

У травні 1943-го, після висадки американців на острові Атту (західна частина Алеутського архіпелагу) японське командування для постачання та евакуації гарнізона розташованого далі на схід острова Киска залучило велику групу підводних човнів, зокрема, І-157.

26 травня 1943-го І-157 вийшов з Йокосуки та 1 червня досягнув Парамуширу (Курильські острови), а 4 червня рушив далі з вантажем боєприпасів та продовольства.

16 червня 1943-го під час слідування у тумані біля острова Амчітка (сотня кілометрів на схід від Киски) І-157 сів на мілину. Щоб полегшити човен екіпаж злив частину пального, скинув торпеди та частину акумуляторних батарей. Ці заходи у підсумку дозволили вирватись з пастки, проте І-157 втратив здатність занурюватись. Корабель рушив назад у надводному положенні та 20 червня все-таки досягнув Парамуширу, звідки 21 – 26 червня перейшов до Куре.

В грудні 1943 – січні 1944 І-157 приймав участь у експериментах із маскувальною камуфляжною окраскою, а в травні – серпні 1944 його залучили до тестування радару ППО Тип 13.

На тлі зростаючої кризи японської оборони навесні 1945-го провели роботи по залученню І-157 до можливого спротиву, для чого човен перетворили на носій двох керованих торпед «кайтен». Первісно він здійснював з ними транспортні рейси до Кюсю, а з липня почались тренування по застосуванню «кайтенів». Втім, до практичного застосування цієї зброї з І-157 не дійшло через капітуляцію Японії.

1 квітня 1946-го I-157 був затоплений разом з кількома іншими трофейними підводними човнами в межах операції «Roads End».[1]