Locus amoenus

Locus amoenus (лат. приємна місцевість, чарівний куточок) — уявлення, яке виникло в європейській Античності і було розвинене в Середньовіччі про ідеалізовану місцину на землі, де людина існує в абсолютній гармонії з природою. Цей європейський алегорико-міфологічний образ, що символізує єдність і союз людини і природи, вплинув на європейське образотворче мистецтво[1], літературу, садово-паркове мистецтво, ландшафтний дизайн та містобудування. Топос locus amoenus був детально розглянутий Е. Р. Курціусом в книзі «Європейська література і латинське Середньовіччя» (нім. Europäische Literatur und lateinisches Mittelalter, 1948).

Мартін Рікерт
Пасторальний гірський пейзаж (поч. XVII століття)

Історія образу

Ідеалізоване уявлення про мирне життя на лоні природи в якійсь віддаленій місцевості виникло у Стародавній Греції, було вперше зафіксоване Гомером і отримало масштабну розробку в давньоримській традиції і стало літературним штампом. На фоні ідилічних природних картин в дусі locus amoenus відбувалися, зокрема, романтичні любовні зустрічі. Трансформацію природного топосу здійснив Овідій у книзі «Метаморфози»: в його сюжетах «приємні місця» таять небезпеку, переповнені прихованими погрозами, чреваті загибеллю, насильством, божевіллям.

У ранньому середньовічному європейському світогляді топос гармонійної природи тісно сплітається з образом недосяжно-прекрасного раю, що представляє собою вражаючу уяву природну картину, в якій панує вічна весна, течуть прохолодні струмки, співають дивовижні птахи, мирно бродять звірі, цвітуть незвичайні квіти і ростуть прекрасні дерева[2]. При цьому образ locus amoenus стійко зв'язувався з ідеєю культивування, обробітку, додатку божественних або людських зусиль, це саме сад («вертоград») на відміну від locus horridus, лісової гущавини.

Див. також

Література
  • Curtius E. R., Europäische Literatur und lateinisches Mittelalter, 9. Auflage. Bern/München 1977 (1948), Глава 10: Die Ideallandschaft (англ. перевод — European Literature and the Latin Middle Ages, 1953).
  • Locus amoenus. Gardens and Horticulture in the Renaissance. Ed. A. Samson. 2012.
  • Сазонова Л. И. Память культуры. Наследие Средневековья и бароко в русской литературе Нового времени. — М., 2012. — (Глава II. Из символики сада: от Средневековья до серебряного века).

Примітки
  1. Олександр Марков, Філософія пейзажу на russ.ru
  2. Сазонова Л. И. Память культуры. Наследие Средневековья и барокко в русской литературе Нового времени. — М., 2012. — С. 70.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.