London After Midnight

У кінці 80-х у Каліфорнії існував гурт Childhood's End, клавішником і вокалістом якого був Бреннан. Гурт дав єдиний концерт і відразу ж розпався. В інтернеті залишилося єдине свідоцтво про той колектив — пісня October, яка була зіграна на тому ж концерті. Шон вирішив створити новий колектив, який би базувався на творчості попередника. Згодом таким гуртом став London After Midnight — названий на честь німого фільму 20-х років.

Постійними учасниками щойностворенного колективу, спочатку були Бреннан та Темлін. Разом вони зробили велику павутину, яку потім використовували на концертах, як елемент сценічних декорацій. Гурт почав давати виступи як у готік, так і звичайних клубах Лос-Анджелесу, серед яких були легендарні «Helter-Skelter» та «Zombie Zoo». Завдяки меланхолічній музиці та харизматичному вокалу Бреннана, гурт яскраво відрізнявся від інших представників місцевого андерграунду. Шон пригадував:

«Місцева клубна сцена, була заповнена чисельними клонами The Sisters of Mercy. Взагалі складалось таке враження, що основною ідеєю death-rock руху, була відсутність якихось інновацій та свіжих поглядів на музику.» [3]

З часом колектив набув певної слави серед прихильників неформальної музики, і тепер вони збирали повні зали клубів «The Whisky a Go Go» і «Roxy Theatre». У 1991 році вийшла однойменна касета з чотирма піснями, яку музиканти розповсюджували на концертах. У кінці 1991-го, музиканти відпрацювали над записом матеріалом, тривалістю трохи більше 40 хвилин. (Бреннан хотів включити до трек-листа пісню October, яка залишилася з часів Childhood's End, але, урешті-решт, відмовився від цієї ідеї.) Так на світ з'явився перший студійний альбом — «Selected Scenes from the End of the World», який потім неодноразово перевидавався. Музиканти не хотіли мати справ з лейблами, які, на їх думку, «міркують над тим, як заробити на тобі, якомога більше грошей», тому разом з місцевою мережею музичних магазинів «Melrose Ave», вони уклали договір на дистриб'юцію своїх касет. Ажіотаж навколо колективу, був настільки сильним, що їх записи продавалися значно швидше, аніж альбоми поп-артистів на кшталт Duran Duran. Згодом вони були змушені замовляти новий тираж, а у вітринах музичних крамниць з'являлись оголошення: «Так, у нас є записи London After Midnight» [4]

Ця популярність не пішла на користь колективу. Коло них почали збиратися багато малоадекватних людей. (Під враженням від цих тенденцій, трохи згодом, через пару років, Бреннан запише альбом «Psycho Magnet» (Притягуючий психів). Також через постійні зміни у складі, почали з'являтись персонажі, які нічого не представляли з себе як музиканти, тим не менш які бажали бути у гурті, та отримати свою частку популярності і слави. Далеко не з усіма цими людьми вдавалося мирно розійтись — яскравий приклад тому конфлікт з хлопцем на ім'я Стейсі (Stacy). Він відіграв з гуртом кілька репетицій і один концерт, після чого його звільнили. Щоб помститися своїм кривдникам, він почав видавати короткотиражну газету, яка розповсюджувалась на концертах гурту, і в якій можна було прочитати плітки про London After Midnight та особисто про Шона Бреннана.

До 1994 року концертний склад гурту остаточно закріпився, і LAM став виїжджати з концертами за межі США. На їх перший концерт у Мексиці зібралася аудиторія близько 5000 чоловік. Також вони почали їздити до Європи (зокрема Англія та Німеччина), Завдяки своїй специфічній зовнішності та неординарному одягу, Бреннан завжди опинявся у центрі уваги. Він часто з'являвся на обкладинках андерграудних журналів.

Для того, щоб інформувати фанів про свої плани, а також для того, щоб контролювати продаж записів колективу — був створений The Gashlycrumb — своєрідний гібрид між каталогом та журналом.[5]

Трохи пізніше, у 1995 році Бреннан прийняв пропозицію німецького інді-лейблу «Apocalyptic Vision» щодо видання свого першого альбому у Європі. На початку 1996-го, був виданий міньон «Kiss» — з чотирма новими піснями і однією інструментальною композицією. EP вийшов на CD-диску та на платівці.