McDonnell Douglas F/A-18 Hornet

F/A-18 Hornet веде свою історію від проекту P-530 «Кобра», розробленого компанією Northrop у кінці 1960-х років.[1] Згодом на його основі був створений винищувач YF-17 Cobra, який уперше піднявся в повітря у червні 1974-го.[2] Разом із F-16 літак брав участь у конкурсі Lightweight Fighter, на якому обирався легкий винищувач для американських військово-повітряних сил.[1] Хоча в конкурсі переміг F-16, розробкою Northrop зацікавилися військово-морські сили.[2] У цей час американський флот у рамках програми NACF (Navy Air Combat Fighter) шукав недорогий літак, який би міг доповнити винищувачі F-14 Tomcat. Через зменшення витрат на військові потреби в цей період програма передбачала не розробку нового літака з нуля, а адаптацію вже існуючих проектів.[1] Військово-морські сили США скептично поставилися до однодвигунного YF-16 і воліли вибрати YF-17, який мав два двигуни. Однак літак потребував значних змін для служби на флоті. Фірма Нортроп раніше не займалася створенням палубних літаків, тому було вирішено, що робота над перепроектування YF-17 буде проводитися спільно з Макдоннел-Дуглас, який мав великий досвід співробітництва з ВМС.

1 березня 1977 було оголошено, що новий літак отримає назву «Горнет» («Шершень»).

Спочатку планувалося, що Макдоннел-Дуглас буде займатися палубним варіантом для ВМС США, а Нортроп — варіантом F-18L наземного базування, призначеним на експорт. Проте в 1979 році фірма Нортроп подала судовий позов, звинувативши компаньйона в тому, що той використовує її технології, розроблені для наземного варіанту, порушуючи двосторонню угоду, і зажадала заборонити експорт палубної модифікації. Судова тяжба завершилася в 1985 році, коли Макдоннел-Дуглас погодилася виплатити 50 млн доларів за отриману технічну інформацію; цим все і закінчилося. Варіант F-18L так і не пішов у серію, а «Горнет» повністю став проектом Макдоннел-Дуглас.

Літак повинен був випускатися в трьох модифікаціях: винищувача F-18A, штурмовика A-18A, навчально-бойового TF-18A. Фірмі Макдоннел-Дуглас вдалося об'єднати винищувальну і штурмову модифікації в один літак, який з 1980 р. згадувався як F/A-18A, хоча офіційно таке позначення було затверджене лише в грудні 1982 року. Двомісний TF-18A був перейменований на F/A-18B.

Було побудовано 9 одномісних і 2 двомісні дослідні літаки. Перший політ «Горнета» відбувся 18 листопада 1978 року. Перший серійний літак піднявся в повітря 12 квітня 1980 року, і вже в травні нові машини почали надходити у ВМС.

У цінах 1979 закупівельна вартість одного літака, без урахування вартості НДДКР, становила 10,8 млн дол.

На вимогу командування ВМС США при проектуванні F/A-18 велика увага приділялася виживанню та надійності. Невеликі габарити цього літака, бездимні двигуни, мала величина ефективної площі розсіювання (ЕПР), слабке ІЧ випромінювання, наявність бортових засобів РЕБ — все це ускладнює виявлення та супроводження літака.

Літак виконаний за нормальною аеродинамічною схемою із средньорозташованим трапецієподібним крилом. Планер розрахований на ресурс 6 тис. годин при 2 тис. злетів з використанням катапульти і 2 тис. посадок із використанням затримуючого гака.

Три проекції F/A-18 Hornet

Крило — багатолонжеронне, складається по лініях, які пройшли через внутрішні хорди елеронів з поворотом консолей на 90 градусів. На крилі встановлені рухомі носки на весь розмах, однощілинні закрилки і зависаючі елерони. Носки і закрилки відхиляються автоматично залежно від кута атаки й числа М для підвищення маневреності в бою і аеродинамічних властивостей у крейсерському польоті. Однією з особливостей літака є наявність напливів складної форми в плані перед кореневими частинами крила. Напливи створюють вихрову підіймальну силу і забезпечують політ літака при великих кутах атаки. Між напливами і фюзеляжем є щілини для відведення приграничного шару повітря від повітрозабірників.

Фюзеляж типу напівмонокок. Відсік кабіни льотчика виконаний у вигляді безпечно пошкоджуваної конструкції. Хвостове оперення стрілоподібне. Диференціальний суцільноповоротний стабілізатор має кут зворотнього поперечного V, рівний 2 градусам. Вертикальне оперення з двома відхиленими назовні на 20 градусів кілями зміщене вперед щодо стабілізатора для виведення його із зони аеродинамічної тіні від крила і стабілізатора на великих кутах атаки.

Паливна система F/A-18 складається з шести фюзеляжних захищених баків і крилових м'яких кесонних баків. Всі паливні ємності для запобігання вибуху при бойових пошкодженнях заповнені поропластом.

Нормальні робочі перевантаження становлять 7,5.

Літак виготовлений, в основному, з алюмінієвих сплавів (масова частка 49,6 %), використовуються високоміцні сталі (16,7 %), титанові сплави (12,9 %), композитні матеріали (9,9 %) та інші матеріали (10,9 %). Всі поверхні управління, хвостове оперення і закрилки — шаруватої конструкції зі стільниковим алюмінієвим заповнювачем і обшивкою з епоксидного вуглепластику. Частина обшивки крила і кришки оглядових люків фюзеляжу також виконані з вуглепластику. Носки стабілізаторів і кілів виготовлені з титанових сплавів. У конструкції планера літака передбачено дублювання шляхів передачі силових навантажень. У конструкції шасі літака (циліндри основних стійок) застосовано високоміцну сталь AerMet 100 фірми Carpenter Technolodgy з межею міцності 200 кгс/мм².

Силова установка літака складається з двох двигунів F404 модульної конструкції, розроблених фірмою General Electric спеціально для F/A-18. Двигуни розділені титановою протипожежною перегородкою. Тяги одного двигуна достатньо для повернення літака на базу. Всі агрегати двигуна розташовані в його нижній частині, під компресором. У відсіку силової установки є системи виявлення та гасіння пожежі.

Повітрозабірники бічні напівкруглі нерегульовані, розташовані під кореневими напливами крила.

На F/A-18 встановлена цифрова електродистанційна система управління з чотирикратним резервуванням.

Потужний обчислювальний комплекс літака включає понад 20 ЕОМ із загальним обсягом пам'яті 741000 16-розрядних слів. Основними є дві ЕОМ AN/AYK-14 (фірми Control Data) з об'ємом пам'яті по 64 000 16-розрядних слів.

Перша ескадрилья F/A-18 отримала статус боєготової 7 січня 1983 року — це була 314-я винищувально-бомбардувальна ескадрилья Корпусу морської піхоти США «Чорні лицарі» (VMFA −314 Black Knights). У ескадрильях ВМС і КМП «Горнет» поступово замінював винищувачі F-4 і штурмовики A-4 і A-7. Після зняття з озброєння штурмовиків A-6 у 1990-х роках «Горнет» залишився єдиним спеціалізованим ударним літаком ВМС, а після завершення експлуатації винищувачів F-14 у 2006 він залишається єдиним бойовим літаком, побудованим для американських авіаносців. Ця ситуація буде зберігатися до вступу в дію винищувачів F-35.

З 1986 року літаки F/A-18 використовує група вищого пілотажу ВМС США «Блакитні ангели».

До кінця 1990-х років «Горнет» перебували на озброєнні 26 бойових ескадрилей ВМС США, 4 ескадрильї Резерву ВМС США, 16 бойових ескадрилей Корпусу морської піхоти США[3].

F/A-18B Hornet посадка на авіаносець «Рональд Рейган».

• F/A-18A — перший серійний варіант. Побудовано 371 машина.
• F/A-18B — двомісний навчально-бойовий варіант F/A-18A.
• F/A-18C — варіант з удосконаленим БРЕО і озброєнням (може нести КР AIM-120, AGM-65).
• F/A-18D — двомісний навчально-бойовий варіант F/A-18C.
• CF-18 — варіант для Королівських військово-повітряних сил Канади
• F/A-18E/F «Супер Горнет» — подальший розвиток варіантів F/A-18C/D.

• США
  • ВМС США — 753: 33 F/A-18A Hornet, 24 F/A-18B Hornet; 268 F/A-18C Hornet; 41 F/A-18D Hornet; 171 F/A-18E Super Hornet; 216 F/A-18F Super Hornet[4].
• Австралія — з 1984 року поставлено 57 (A) F/A-18A і 18 (A) F/A-18B (літаки збиралися в Австралії з американських комплектуючих). До початку 2007 року в льотних пригодах втрачено 4 літаки.[5] До 2015 року планується замінити всі «Горнет» на F-35.
• Іспанія — 88 на 2010 рік[6] з 1985 року поставлено 60 EF-18A (місцеве позначення — C.15) і 12 EF-18B (CE.15). Деякі комплектуючі вироблялися іспанською фірмою CASA. Крім того, отримані ще 24 машини повністю американської збірки від ВМС США. До червня 2009 року в льотних аваріях втрачено 12 літаків.[7]
• Канада — 79 на 2010 рік[8] (місцеве позначення — CF-188) і 40 модифікації B (CF-188/CF-18B). До 2003 року в льотних аваріях втрачено 15 літаків[9].
• Кувейт — літаки були замовлені до іракської кампанії 1990 року, але почали поставлятися тільки в 1991 році після завершення війни. Всього поставлено 32 літаки варіантів C/D.
• Малайзія — з 1997 року поставлено 8 F/A-18D.
• Фінляндія — перші літаки отримані в 1995 році. Поставлено 7 F/A-18D і комплектуючі для 57 F/A-18C, складання яких проведене у Фінляндії. На початок 2010 року в льотних пригодах втрачено 2 літаки.
• Швейцарія — з 1996 року поставлено 26 F/A-18C і 8 F/A-18D. До 2003 року в льотній події втрачено 1 літак.[9]

У різний час можливість придбання F/A-18 розглядалася Австрією, Угорщиною, Польщею, Сінгапуром, Філіппінами, Чехією, Чилі. Кілька літаків були замовлені Таїландом, проте замовлення було анульовано після азіатської фінансової кризи 1997 року.

Вартість F/A-18C і F/A-18D близько 29 млн дол США (Дані 2009 р.)

Вартість F/A-18E/F «Супер Горнет» близько 57 млн дол. США (Дані 2009 р.)

• Операція «Каньйон Ельдорадо» (1986)
• Війна в Перській затоці (1991)
• Операція «Обдумана сила» (1995)
• Операція «Лис пустелі» (1998)
• Війна в Афганістані (з 2001)
• Іракська війна (2003—2010)

• High Alpha Research Vehicle F-18
• Boeing F/A-18E/F Super Hornet
• AIDC F-CK-1
• Northrop YF-17 Cobra

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: McDonnell Douglas F/A-18 Hornet