Nakajima E2N

В середині 1920-х років командування ВПС Імперського флоту Японії розробило концепцію, відповідно до якої великі кораблі флоту повинні були мати 2 типи розвідників-гідропланів: розвідник далекої дії та ближній розвідник-коригувальник артилерійського вогню. Дальнім розвідником став літак Yokosuka E1Y, який замінив літак Yokosuka Ro-go Ko-gata. Як ближній розвідник використовувався німецький гідролітак Hansa-Brandenburg W.33, що вироблявся за ліцензією фірмами Aichi та Nakajima, який до 1920-х років вже застарів. Для його заміни у 1924 був оголошений конкурс, в якому взяли участь фірми Aichi, Nakajima та Арсенал флоту в Йокосуці.

Колектив конструкторів фірми Nakajima, яким керував Такао Йосіда, відмовився вд ідеї модернізації німецького літака, а натомість розробив суцільнодерев'яний півтораплан з полотняною обшивкою та відкритими кабінами льотчиків. Ця схема була кращою з точки зору забезпечення оглядовості вниз (один із серйозних недоліків W.33). Літак був оснащений ліцензійним варіантом двигуна Hispano-Suiza V-8, озброєний 7,7-мм кулеметом у задній кабіні та був здатен нести чотири 30-кг бомби на зовнішній підвісці.

Перший прототип був готовий у 1926 році. Про випробування літака залишилось мало відомостей, але відомо, що у літака були певні проблеми, зокрема погана стійкість. Але у його конкурентів справи були ще гірші, і тому флот вибрав варіант фірми Nakajima, прийнявши його на озброєння під назвою «Морський розвідувальний гідролітак Тип 15-1» (або E2N1). У 1927 році, після усунення недоліків, літак був запущений в серійне виробництво.

У 1928 році був розроблений навчальний варіант «Тип 15-2» (або E2N2), в якому у задній кабіні був розміщений другий комплект органів управління.

За 1927-1929 роки фірма Nakajima випустила 47 літаків обох модифікацій. Крім того, було випущено 3 літаки для риболовецьких артілей. Протягом 1929-1930 років ще 30 машин випустила фірма Kawanishi .

• E2N1 — серійний розвідувальний гідролітак
• E2N2 — навчальний літак з подвійним керуванням

E2N були першими гідролітаками японського флоту, що запускались за допомогою катапульти (всі попередні поплавкові гідролітаки злітали з гарматних башт лінкорів та крейсерів). Проте їх використання було нетривалим - давались взнаки не дуже хороші льотні характеристики та досить архаїчна для кінця 1920-х років суцільнодерев'яна конструкція.

На початку 1930-х років E2N практично повністю зникли з частин першої лінії, де їх замінили Nakajima E4N. Але вони продовжували використовуватись як навчальні до середини 1930-х років.

• Tadeusz Januszewski, Krzysztof Zalewski. Japońskie samoloty marynarki 1912-1945 ISBN 83-86776-50-1