Skid Row (хеві-метал-гурт)

Skid Row було створено на початку 1986 року в Томс Рівер, штат Нью-Джерсі. Ідея створення проекту належала басисту Рейчелу Болану й гітаристу Дейву Сабо на прізвисько «Снейк».[3] Через газетні об'яви Рейчел та Снейк знайшли собі компаньйонів: гітариста Скотті Хілла й барабанщика Роба Аффузо.[4] Була одна проблема — знайти вокаліста. На короткий термін фронтменом гурту був Метт Феллон, але після того як хлопці надибали на весіллі у рок-фотографа Марка Вайса співаючого 18-літнього Себастіана Б'єрка на прізвисько Бах, екс-антраксівця було відразу виставлено за двері. Бах приєднався до гурту на початку 1987 року й Skid Row почали давати концерти у клубах по всій східній частині Сполучених Штатів.

Сабо був приятелем Джона Бон Джові та встиг пограти з ним в Bon Jovi, перш ніж його замінив гітарист Річі Самбора. Дейв і Джон домовилися, якщо один з них сягне успіху в музичному бізнесі, то мав би допомагати другу. Сталося так, що молодий, вродливий й талановитий канадець Себастіан Бах вже був пов'язаний контрактом, а його менеджер вимагав непомірні відступні. У Skid Row таких коштів не було, та ситуацію розрулив Джон Бон Джові, який врятував свого старого товариша. Бон Джові не тільки «викупив» Б'єрка, але й допоміг гурту із записуванням першої платівки. Менеджер Bon Jovi Док МакГі розшукав Skid Row, та забезпечив угоду з Atlantic Records у 1988 році. Skid Row записала свій дебютний альбом в Royal Recorders в Лейк Женева, штат Вісконсін, з продюсером Майклом Вагенером. Перш ніж випустити альбом, керівництво заплатило 35 000$ гітаристу Гері Муру за право називатися Skid Row, бо гурт з такою назвою вже колись існував.

Дебютний альбом Skid Row, який вийшов у 1989 році, розташувався на шостій позиції в чартах Billboard. Завдяки хіт-синглам «18 and Life» та «I Remember You» диск швидко набув платинового статусу, а пісня «Youth Gone Wild» стала гімном американської молоді тих часів. Гурт отримав доступ на великі майданчики й з успіхом провів світове турне. Проте колектив залишався в центрі уваги не тільки завдяки своїй музиці, але й скандалам, більшість з яких провокував фронтмен гурту. Особливого галасу викликали два інциденти: коли в вокаліста жбурнули з натовпу скляною пляшкою, розбивши йому голову, й він стрибнув зі сцени, внаслідок чого постраждала фанатка; й коли Бон Джові вимагав повернення вкладених в гурт коштів.

Великий прорив Skid Row зробили у 1989 році під час їх виступу на Фестивалі Миру у Москві, на одній сцені разом з Mötley Crüe, Bon Jovi, Cinderella, Scorpions, Ozzy Osbourne, Парк Горького. Вони виступили перед радянською 75-тисячною аудиторією, справляючи враження, проте шоу в Японії було ще більш ядерним.

Після 17 місяців нескінченних поїздок гурт відчув, що бензин для угару скінчився. Вони відіграли 300 концертів, а тепер хотіли повернутися до нормального життя на якийсь час. Вони вирішили зробити домашнє відео для своїх фанатів, які нетерпляче чекали на вихід другого альбому. «Oh Say Can You Scream» вийшло в 1990 й містило море веселих сцен з турне й сценічних виступів. Більшу частину другої половини 1990-го вони записували другий диск, який жадала почути юрба шанувальників.

Skid Row перетравили усе негаразди й в 1991 році видали другий альбом, який звучав значно потужніше попередника. Незважаючи на відсутність так званих «радіо-хітів», Slave to the Grind піднявся на саму верхівку Billboard 200 й перетнув платиновий рубіж. На диску були представлені пісні авторства Рейчела й Девида «Снейка», але на цей раз приклався й Себастіан «Бах» Б'єрк. Альбом включав в себе рубаючий матеріал, а саме «Monkey Business», «The Threat» й три зворушливі балади: «Quicksand Jesus», «In The Darkened Room», «Wasted Time», в яких йшлося про довіру, інкрустовані чудовими гітарними партіями від Скотті Хілла. Злетівши так високо, музиканти опинились збентеженими відсутністю нових ідей.

Skid Row на концерті у Франції 30 жовтня 1989 року

Щоб якось заповнити виниклу паузу, у 1992 році вони випустили міні-альбом B-Side Ourselves з каверами Ramones, Judas Priest, Jimi Hendrix, Rush та Kiss. Крім того, члени команди зайнялися різними сайд-проектами, а основному гурту приділяли мало уваги. Того часу група почала втрачати своїх фанатів через зростаючі хвилі популярності гранжу, коли Nirvana почала штурмувати світові сцени у 1992. Skid Row затихли, очікуючи, поки це нове віяння вичерпається, та навіть подумували про розпуск команди. За іронією долі Nirvana в 80-х декілька раз виступала під назвою Skid Row.

У 1993 були зроблені ще два відео. «Roadkill» було аналогічне першому домашньому відео, а «No Frills» скоріш являла собою класику жанру, з відеокліпами на пісні типу «Slave to the Grind» і «Wasted Time».

Нарешті, у 1995 Skid Row випустили свій третій альбом, який незважаючи на засилля «альтернативи» попав до національного Топ 40. Деякі пісні з Subhuman Race стали хітами, проте широкого визнання платівка все же не набула. Продюсував диск відомий Боб Рок, який працював з Metallica, та звучання пісень доволі відрізнялося від попередніх робіт. Деякі вважають, що це найважча платівка, оскільки містить в собі такі речі як «Bonehead», «Subhuman Race», «Frozen», а також має лише одну баладу «Breakin’ Down», яка стала саундтреком до фільму «Пророцтво». Того самого року також вийшла live-версія альбому під назвою «Subhuman Beings on Tour». Тим часом напруженість в колективі зростала, як наслідок вокаліст грюкнув дверима. Формально Skid Row ніхто не розпускав, а решта вчотирьох намагалася вирулити з новим вокалістом Шоном Маккейбом під назвою Ozone Monday. Однак цей альянс не відбувся й гурт набув більш-менш робочої форми коли в складі з'явився Джонні Солінгер. З його приходом команда повернулася до нормального гастрольного графіку, а в 2003 році випустила новий альбом. В 2006 році гурт випускає наступного повноформатника під назвою Revolutions per Minute у тому ж складі.

• Рейчел Болан — бас-гітара, бек-вокал (1986 — тепер. час)
• Дейв Сабо — ритм-гітара, соло-гітара, бек-вокал (1986 — тепер. час)
• Скотті Хілл — ритм-гітара, соло-гітара, бек-вокал (1987 — тепер. час)
• Роб Хаммерсміт — барабани (2010 — тепер. час)
• ЗіПі Терт — вокал (2017 — тепер. час)

• Мет Феллон — вокал (1986 — 1987)
• Джон Ратковські-мол. — барабани (1986 — 1987)
• Джим Юхас — ритм-гітара (1986 — 1987)
• Роб Аффузо — барабани (1987 — 1998)
• Себастіан Бах — вокал (1987 — 1996)
• Чарлі Міллз — барабани (1999 — 2000)
• Філ Верон — барабани (2000 — 2004)
• Тімоті Дідуро — барабани (2004)
• Дейв Гара — барабани (2004 — 2010)
• Джонні Солінгер — вокал (1999 — 2015)
• Харнел, Тоні — вокал (2015)