V
V («ве») — 22-а літера латинського алфавіту.
V | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() | |||||||||
Латинська абетка | |||||||||
A | B | C | D | E | F | G | |||
H | I | J | K | L | M | N | |||
O | P | Q | R | S | T | U | |||
V | W | X | Y | Z | |||||
Додаткові і варіантні знаки | |||||||||
À | Á | Â | Ã | Ä | Å | Æ | |||
Ā | Ă | Ą | Ȧ | Ả | Ɐ | Ɑ | |||
Ɓ | Ƀ | Ç | Ć | Ĉ | Ċ | Ȼ | |||
Č | Ð,ð | Ď,ď | Đ,đ | È | É | Ê | |||
Ë | Ē | Ė | Ę | Ě | Ə | Ĝ | |||
Ğ | Ġ | Ģ | Ĥ | Ħ | Ì | Í | |||
Î | Ï | Ī | Į | İ,i | I,ı | IJ | |||
Ĵ | Ķ | Ḱ | Ǩ | Ƙ | Ⱪ | Ļ | |||
Ł | Ĺ | Ľ | Ŀ | Ñ | Ń | Ņ | |||
Ň | N̈ | Ɲ | Ƞ | Ŋ | Ò | Ó | |||
Ô | Õ | Ö | Ø | Ő | Œ | Ơ | |||
Ɋ | ʠ | Ŕ | Ř | Ɍ | Ɽ | ß | |||
ſ | Ś | Ŝ | Ṡ | Ş | Š | Þ | |||
Ţ | Ť | Ŧ | Ⱦ | Ƭ | Ʈ | ẗ | |||
Ù | Ú | Û | Ü | Ū | Ŭ | Ů | |||
Ű | Ų | Ư | Ŵ | Ⱳ | Ẋ | Ý | |||
Ŷ | Ÿ | Ɏ | Ƴ | Ẑ | Ẕ | Ƶ | |||
Ȥ | Ⱬ | Ź | Ż | Ƶ | Ž |
Історія
За походженням латинська V являє собою адаптацію літери Υ, υ («іпсилон») давньогрецької абетки, яка, в свою чергу, походить від фінікійської «вав» (до іпсилона сходить також латинська Y, а до «вав» через дигамму — і F)[1]. До абетки латинської мови V потрапила чи прямо із західного варіанту грецького алфавіту, чи через посередництво етруського алфавіту. У класичній латинській графіці ця літера використовувалася для передачі як голосного /u/, так і приголосного /w/: наприклад, num писалося як NVM, а via вимовлялося як [ˈwia]. З I століття нашої ери під впливом народної латини вимова /w/ змінилася на /β/ (такою вона збереглася в іспанській), а пізніше — на /v/.
Під час пізнього Середньовіччя розвинулися дві форми V, обома позначали звуки /u/ і /v/. Форма із загостреною нижньою частиною писалася на початку слова, тоді як форма із закругленою нижньою частиною (U) — у середині та наприкінці, незалежно від звука. Перше розрізнення між ними відмічено в готичному рукопису 1386 р., де v передувало u. Ближче до середини XVI ст. за v закріплюється передача приголосного, а за u — голосного звука[2].
Наявність тільки однієї літери для позначення /u/ і /v/ могла призводити до викривлення правопису і затемнення етимології деяких слів: наприклад, старофранцузькі слова *uis («вхід»), uile («олія»), uit («вісім»), uitre < uistre («устриця») для відрізнення від vis, vile, vit, vitre стали записувати з німим h — huis, huile, huit, huître (хоча етимологічно h там ніколи не було: uis походить від лат. ostium — «гирло, устя», uile — від oleum, uit — від octo, а uitre — від ostrea).
Назва
- В англійській — vee [viː];
- В іспанській — ve [ˈbe]; (традиційна), uve [ˈuβe] (рекомендована);
- В італійській — vi [ˈvi] чи vu [ˈvu];
- У каталонській — ve [ˈve], в діалектах, що не розрізняють /v/ і /b/ — ve baixa [ˈbe ˈbajʃə] («низьке B/V»);
- У німецькій — Vau [ˈfaʊ];
- У польській — fał ['faw];
- У португальській — vê [ˈve];
- У французькій — vé ['ve];
- У чеській — vé ['vɛː].
Інше використовування
Велика літера
- У неорганічній хімії — символ ванадію.
- В органічній хімії — позначення валіну.
- У фізиці — позначення об'єму і вольта.
- У римській нумерації — цифра «5».
Мала літера
- У фізиці — позначення швидкості.
- У математиці — позначення одного з векторів у векторному просторі.
- У фонології — позначення дзвінкого губно-зубного фрикативного.
Способи кодування
Фонетичний алфавіт НАТО | код Морзе | ||
Victor | |||
![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
Морський прапорний сигнал | Семафорна абетка | Американська мова жестів (ASL) | Шрифт Брайля |
Код ASCII для великої V — 86, для малої v — 118; або у двійковій системі 01010110 та 01110110, відповідно.
Код EBCDIC для великої V — 229, для малої v — 165.
NCR код HTML та XML — «V» та «v» для великої та малої літер відповідно.
Примітки
- Letter V. Behind the Type. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 29 жовтня 2014.
- Pflughaupt, Laurent (2008). Letter by Letter: An Alphabetical Miscellany. trans. Gregory Bruhn. Princeton Architectural Press. с. 123–124. ISBN 978-1-56898-737-8. Процитовано 21 червня 2009.