Єкатерина Теодорою

Народилася в жудеці Горж в селянській родині, де окрім неї було ще п'ятеро синів і дві доньки[2]. Освіту здобула в сільській початковій школі, потім в Тиргу-Жіу. У 1909 році закінчила школу з викладанням німецькою мовою, після чого поступила в жіноче педагогічне училище в Бухаресті, маючи намір стати вчителькою[3]. З 1913 року брала участь в скаутському русі[2].

Після вступу Румунії в Першу світову війну вирушила на фронт в якості медсестри 18-го піхотного полку, в якому в званні сержанта служив її брат Ніколае; при цьому 14 жовтня разом з іншими цивільними службовцями при армії брала участь у відбитті атаки баварської роти 9-ї німецької армії, виявивши хоробрість в бою і отримавши за це 23 жовтня аудієнцію в Бухаресті у королеви Марії[4]. Після того як її брат Ніколае 1 листопада загинув у битві при Порчені[2], Єкатерина, бажаючи помститися за нього, подала прохання командиру 2-ї дивізії полку прийняти її на військову службу. У бойових діях брала участь з жовтня 1916 року, під Кербунешті в ніч з 3 на 4 листопада 1916 року потрапила в полон до німців[5], однак 6 листопада зуміла втекти, скориставшись захованим пістолетом, з якого застрелила солдата, який був конвоїром її і командира її взводу, при цьому отримавши легке поранення в ногу під час втечі[6]. Потім боролася під Бербетешті, Тинтерені і Філіаші, де знову була поранена снарядом в обидві ноги, на цей раз більш серйозно — отримала переломи гомілки та лівої стегнової кістки[7]. Перебувала в польовому госпіталі під час виступу румунської армії на територію Молдови, потім перебувала на лікуванні в госпіталях Крайової, Бухареста і Ясс[2].

23 січня 1917 року була виписана з лікарні і деякий час служила медсестрою[2]. У березні 1917 року отримала медаль військової доблесті (Virtutea Militară) 2-го класу; в госпіталі її особисто відвідала королева Марія, що вручила медаль і повідомила про присвоєння Єкатерині звання 2-го лейтенанта. Влітку 1917 року повернулася на фронт, з 20 серпня в складі 43/59-го полку командувала одним з взводів 7-ї роти. Загинула 22 серпня під Мунчелу під час наступу німецької 115-ї дивізії, очолюючи атаку взводу з 25 чоловік і будучи вражена кулеметною чергою в голову[2] або, за іншими даними, в груди[8]. Спочатку була похована в Фітіонешті; в червні 1921 останки були перепоховані в центрі Тиргу-Жіу[9].

У період між двома світовими війнами Єкатерина Теодорою мала в Румунії репутацію національної героїні; їй було встановлено чотири пам'ятники (в 1921, 1928, 1936 і 1937 роках). Після приходу до влади соціалістів, незважаючи на селянське походження, асоціювалася з королівською сім'єю, скаутським рухом і «буржуазною реакцією», тому її ім'я довгий час практично не вживалося в пресі[2]. Однак з 1960-х років, в період правління Ніколае Чаушеску, її статус почав поступово відновлюватися: про неї був знятий біографічний фільм, було встановлено ще два пам'ятники (в 1972 і 1978 роках). Після революції 1989 року кількість згадок її імені знову знизилося[2] — на цей раз вже через зв'язку з пропагандою колишньої влади, хоча в 1994 році їй було встановлено черговий пам'ятник.