Імперська конституція Бісмарка
Імперська конституція Бісмарка — конституція Німецької імперії, що діяла з 1871 по 1919 рік; заснована на конституції Північнонімецького союзу. Передбачала великий вплив короля Пруссії, який за посадою був також президентом союзу, або німецьким імператором. Він призначав рейхсканцлера і імперських посадових осіб. Рейхсканцлер контрасигнував розпорядження імператора і очолював бундесрат. Конституція передбачала наявність бундесрату (представництва держав-учасниць імперії, а з 1911 р. і Ельзасу-Лотарингії, з правом вето Пруссії на зміни конституції) і рейхстагу (обирався загальним голосуванням громадян чоловічої статі, згідно з початковою редакцією конституції на 3 роки, з 1888 р. на 5 років). Конституція не містила каталогу прав людини.
У складі бундесрату в 1871-1919 були:
Зе́млі |
Примітки |
Голоси |
Королівство Пруссія | (включаючи князівства анексовані в 1866) |
17 |
Королівство Баварія | 6 | |
Королівство Саксонія | 4 | |
Королівство Вюртемберг | 4 | |
Велике герцогство Баден | 3 | |
Велике герцогство Гессен | 3 | |
Мекленбург-Шверін | 2 | |
Брауншвейг | 2 | |
17 інших малих земель | кожна з 1 голосом |
17 |
Ельзас-Лотарингія | після 1911 |
3 |
Загалом | 61 |
У 1873 внесена поправка (Lex Miquel-Lasker), що відносила до імперської компетенції усе цивільне право. Восени 1918 передбачена відповідальність уряду перед рейхстагом (Oktoberreform).
Див. також
Посилання
- (1871) Текст Конституції (нім.)