Індо-скіфське царство

Відомо, що у 166/5 рр. до н. е. після розгромної поразки від хунну та усунів, тохари мігрують з Ганьсу до Семиріччя, розбивають саків, й примушують останніх мігрувати на південь. Перетнувши Памір та Каракорум саки, розграбувавши Бактрійське царство близько 145 р. до н. е., мігрують у південному-західному напрямку та розселяються у Зранці та Харахваті давши нову назву захопленим територіям — Сакастан (у сучасному Кандагарі).

У 129 р. до н. е. залучені до війни проти Селевкідів саки розбивають парфянське військо та вбивають Фраата ІІ Аршака.

Після перемоги над гутіями-тохарами восени 119 року до н. е., Міхрдат Аршак почав тривалу кампанію проти саків. Наразі невідомі будь-які факти з перебігу цієї кампанії. Відомий лише її результат — саків було інкорпоровано до Парфянського царства, сакська правляча династія Сурена в новоствореній Міхрдатом ієрархії парфянської еліти посіла чи не найзначніше місце власне після Аршакідів — тільки представник роду Сурена міг коронувати Аршакіда на царство. Це відбулося близько/до 111/110 р. до н. е. та було відображено на монетах легендою грец. ΒΑΣΙΛΕΩΣ ΒΑΣΙΛΕΩΝ ΑΡΣΑΚΟΥ ΔΙΚΑΙΟΥ ΕΥΕΡΓΕΤΟΥ ΚΑΙ ΦΙΛΕΛΛΗΝ — «Цар Царів Аршак …».[1]

Після угоди з Міхрдатом, напрямок експансії саків з західного змінився на східний.[2]

Скіфський цар верхи на монетах Мая.

Першим відомим царем саків є Май (Мога). Питання щодо часу володарювання цього правителя скіфів залишається відкритим, приблизно в діапазоні між останньою чвертю II ст. до н. е. та першою чвертю I ст. до н. е. Єдиною епіграфічною пам'яткою, датованою за «Ерою Моги» залишається посвята Кшагарати Патіки за батька Ліяку Кудзулуку (78 р. Магараджі Великого Моги — CKI 46), яку наразі датують близько межі тисячоліть.

Головним джерелом інформації щодо цього царя сакаравлів/сакарауків залишається нумізматика. Відома досить велика кількість монетних емісій Мая/Моги, які імітують як парфянські, так й монети індо-скіфських династів Гіндукуша та Ґандгари. На монетах немає портретів царя, а велика кількість зображень різних богів, як елінського, так і індійського пантеону свідчить про абсолютну лояльність скіфської еліти до представників будь-яких релігій та культів.[3]

«Правління Мая є цікавим прикладом елліністичної ідеології, впроваженої сувереном не греком. Варварська влада, як правило, є синонімом безладу та руйнування. Тут, навпаки, панування сакського царя можливо було найкращим шансом на виживання для еллінізму, навіть для грецької політичної влади, у Північній Індії. Май встановив сильну владу і зумів відновити громадянський мир після довгих і руйнівних воєн між греко-бактрійськими та індо-грецькими царями, які, безсумнівно, стали вирішальним фактором у втраті греками Бактрії, а згодом і більшої частини індо-грецьких територій, але вже під гегемонією сакського короля. Він також встановив релігійну толерантність між грецькою та індуїстською релігіями, надавши останній офіційне визнання…»[4]

Питання датування цього першого захоплення Ґандгари Маєм/Могою остаточно не вирішено. Найбільш поширеними є дві думки:

• близько/до 109 р. до н. е., тобто до часу, коли саки були підкорені Міхрдатом Аршаком;[3]
• після 88 р. до н. е., року смерті Міхрдата, коли за часів його слабких наступників Парфія швидко втратила й авторитет, й території як на західних, так і на східних кордонах.[5]

На користь останнього датування говорить й те, що саме до цього часу відноситься й прийняття титулу «цар царів» ще однім донедавна васалом Парфян — Тиграном II Вірменським.

Криза в домі Аршакідів, яка розпочалася в Парфії по смерті Міхрдата (ІІ), закінчилася за безпосередньої та активної участі сакської еліти — у 77 р. до н. е. саки звели на парфянський трон Санатрука, представника бокової гілки Аршакідів, що вела свій родовід від брата Аршака (I) на ім'я Тірідат.[6] Отже, починаючи з Санатрука й до Артабана сакський фактор залишався вирішальним в усіх династичних війнах серед Аршакідів.

В контексті питання взаємовідносин між Аршакідами та Сурена залишається відкритим й статус «парфянського Сакастану». Наскільки був значним контроль Аршакідів цих територій — абсолютний, номінальний чи, взагалі, ці території не контролювались Аршакідами — невідомо.

Наразі відомі монети найближчих наступників Мая/Моги — Вонона, Спалура/Спалагора. Певні монети царя царів Вонона на реверсі мають легенду зі згадкою «брата великого царя Спалагора».[7] та «син Спалагора Спалагадама».[8] Монети царя Спалура (Спаліріса/Спалагора) карбувалися з легендами «цар Спалагдама (Спалагадама), син Спалура»[9] та «великий цар Великий Аз».[10] Будь-яких інших згадкок цих царів (окрім Аза) немає. Судячи з титулатури на монетах, Спалур втратив контроль над Індо-Грецькими царствами регіону і певний час обмежувався титулом не «цар царів», навіть не «великий цар», а лише «цар».

Скіфський цар верхи на монетах Аза (І) Великого.

Отже, вперше ім'я Аза з'являється на монетах великого царя Спалура як співправителя останього: хар. maharajasa mahatakasa ayasa — Великий Цар Великий Аз.[10] Враховуючи той факт, що на монетах попередніх емісій Спалура титуловано лише як «цар», право на владу та додаток «Великий» Аз довів власними здібностями, одночасно відновивши й авторитет свого старшого співправителя. Наразі відомі дві епіграфічні пам'ятки, які походять з сучасної пакістанського району Бунер — посв'ята Васи Абдагаза, сина магакшатрапа Магапали Суспали (CKI 459) та напис магакшатрапа Наміпали (CKI 827). Під Магапалою-Суспалою та Наміпалю, враховуючі певні осособливості та спільні риси обох написів, наразі запропоновано бачити одного магакшатрапа. Перший напис датовано 9 роком Великого Царя, Царя Царів Аза, другий — 11 роком власне Маніпали, що дає підстави для припущення, що Аза поновив владу на Гандгарою та Таксилою на самому початку свого чи наприкінці Спалурового правління.

З 47/46 р. до н. е. Аз Великий стає одноосібним правителем й приймає титул грец. BAΣIΛEΩΣ BAΣIΛEΩN MEΓAΛOY AZOY — Цар Царів Великий Аз та maharajasa rajatirajasa mahatasa ayasa — Великий Цар, Цар Царів, Великий Аз на хароштхі. Будь-яких імен співправителів-наступників на монетах Аза немає. Монетні емісії Аза (I),[13] як і його наступника Азіліса,[14] були відносно стабільні як за вагою, так і за якістю срібла.

Ймовірно, саме в останні роки великого царя Спаліріса/Спалагора, під час активної політичної діяльності великого царя Аза Великого, остаточно визначилися головні династії сакської еліти — династія магакшатрапів Мату, Кшагарата тощо. Слід зазначити, що наразі відомі епіграфічні пам'ятки представників двох згаданих родів сакських магакшатрапів не датовані за Ерою Аза, і більше того, ані Аза, ані його наступників — Азіліса та Аза (II) у цих пам'ятках навіть не згадано — ані у посвяті Кшагарата Патіки, ані у посвяті Ясі Камуї. В обох пам'ятках згадується Май/Мога, в останній — «весь Сакастан».

Скіфський цар верхи на монетах Аза (ІI).

Слід зазначити, що обидві наведені вище епіграфічні пам'ятки датуються першою чвертю I ст. н. е., і, вірогідно, відносяться до часу правління Аза (II). З цим царем царів, саме існування якого не є загальновизнаним,[3] пов'язано декілька подій, а саме:

• магакшатрапом Мату та чоловіком Ясі Камуї Раджувулою було захоплено та анексовано останнє Індо-грецьке царство регіону зі столицею у Сагалі;
• великим кшатрапом Чухса, який був доменом сакського роду Кшагаратів, стає племінник великого царя Зейоніс/Джигуньяса/Джигоніка (maharajabhrata Maṇigulasa putrasa Jihoṇikasa Cukhsasa kṣatrapasa);
• відбулася «велика девальвація» грошового срібла, вміст якого в монетному металі впав у певних зразках до 10 %, а з часом в минулому срібні монети взагалі почали карбуватися з міді.[15]

Окремої уваги заслуговує зображення вершника на монетах, які наразі пов'язують з Азом (II). На відміну від зображень на монетах Аза (І) Великого, вершник на монетах Аза (II) тримає у руці не списа, а, за різними інтерпретаціями, чи то жезл, чи то батіг. Якщо остання пропозиція є вірною,[16] то це може бути інтерпретовано за відомим сюжетом з Геродота, коли скіфам, для перемоги над власними рабами, потрібно було облишити зброю та взяти до рук батоги,[17] і такі натяки на абсолютизм, безумовно, не могли бути сприйняті сакською елітою.[18]

Наразі залишається невідомою політична ситуація у Сакастані в останні роки правління Аза (II). Відомо лише те, що у 30/31 р. царем царів Сакастану став представник іншої гілки правлячої династії, що походила з західносакських, суміжних з Парфією земель, на ім'я Гондофар.

Скіфський цар верхи на монетах Гондофара

Гондофар (І).

Гондофар