Інтерновані українці Канади

В кінці 19-го та на початку 20 сторіччя територія Канади стала об'єктом масового заселення емігрантами, котрі у пошуках кращої долі покидали Європу й їхали освоювати цілину — «дикі», необжиті землі в Новому Світі на Північноамериканському континенті. Серед них були десятки тисяч українців-вихідців з Галичини, Буковини, Лемківщини та Закарпаття, що на той момент знаходились під владою Австро-Угорщини. Імміграції до країни сприяв Уряд Канади, обіцяючи переселенцям рівноправне громадянство та різнобічну підтримку[1].

З вибухом Першої світової війни Велика Британія, член Антанти та її колонія Канада з одного боку і Австро-Угорщина, учасник Троїстого союзу, з іншого, опинились у ворогуючих таборах. Це стало кінцем «першої хвилі» масової трудової еміграції українців з Австро-Угорщини до Канади і початком запровадженням у Канаді репресій щодо прибулих іммігрантів з країн-учасниць протиборчого табору. Понад 80 тисяч канадських поселенців, переважна більшість з яких становили українці, стали вважатися «ворожими іноземцями», їх зобов'язали регулярно відмічатися у місцевих поліцейських установах, цілодобово носити при собі ідентифікаційні номери, а навіть найменше порушення чи непокора каралися, аж до арешту та ув'язнення включно.[1]

Під час Першої світової війни серед канадців проявилися і стали зростати почуття негативного відношення щодо так званих «ворожих іноземців». Британська влада закликали Канаду не вчиняти дій проти всіх підлеглих Австро-Угорської імперії національностей без розбору, адже насправді частина з них ставились дружньо до Британської імперії[2]. Згідно звіту генерал-майора Вільяма Д. Оттера, який за дорученням Міністерства юстиції Канади керував операціями по інтернуванню, за проміжок часу з 1914 по 1920 роки було ув'язнено 8579 «ворожих іноземців», включаючи жінок та дітей[1]. Більшість інтернованих були молоді люди, затримані при спробі перетнути кордон з США, щоб шукати роботу; намагаючись покинути Канаду було незаконно.

Акт Адекватних Дій 1914-го року примушував «союзників ворожих країн» офіційно зареєструватися: з 70 тис. українців-імміґрантів із Австро-Угорщини, 8579 інтерновано урядом Канади, — як також і 5954 австро-угорcьких громадян, більшість з котрих були етнічними українцями. Переважна частина інтернованих — це бідні, безробітні та безсімейні українці, яких у два табори із власної волі супроводжали 81 жінка та 156 дітей різних національностей.

Інтернованих в основному використано як робочу силу: у таборі Кастл-Монтейн у Банфф, Альберта їх затруднено, наприклад, розбудовувати Національний парк «Банфф», у якому трактування їх властями виявилося винятково жорстоким і негуманним. Інколи подібне інтернування продовжувалося і на два роки після війни, попри те, що більшість українців достроково найнято було на роботу приватними компаніями ще й до 1917 року.

У пам'ять жертв інтернування в Канаді встановлені пам'ятні дошки та меморіали. Наприклад на місці табору у Національному парку «Банфф», і в Селі спадщини української культури на сході Альберти. У 2005-му році Прем'єр-міністр Канади Пол Мартін визнав інтернування українців-канадців за темну сторінку історії Канади, унаслідок чого уряд Канади виділив 2,5 млн доларів на фінансування пропам'ятних заходів та освітніх програм, пов'язаних із їхнім інтернуванням.

• Луцюк, Любомир (2001). In Fear of the Barbed Wire Fence: Canada's First National Internment Operations and the Ukrainian Canadians, 1914—1920. Kingston: Kashtan Press.
• Мартинович, Орест (1991), «Registration, Internment and Censorship», in Ukrainians in Canada: The formative period, 1891—1924, pp. 323—334. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies. ISBN 0-92086-276-4.

• Невідомi сторiнки української діаспори в Канаді. Репресії 1914—1920 років
• Інтернування українців в Канаді 1914—1920 at InfoUkes
• Час відплати: Перше національне інтернування у Канаді і українці Канади у 1914—1920 р.р., буклет Любомира Луцюка
• PM Reaches out to Ukrainians — The Globe and Mail, August 25, 2005