Інфляція як податок

Інфляція є прихованим податком, який накладає держава на населення.[1] Отримувачем інфляційного податку є емітент грошей.[2]

Інфляційний податок сплачується покупцем через зростання номінальної ціни товару.

Також держава може встановлювати податок на інфляцію: оскільки номінальна ціна товарів внаслідок інфляції зростає, зростання ціни нагромаджених підприємством товарів може розглядатись державою як прибуток, що підлягає явному оподаткуванню.[3]

Приклади

Депозити

За річної інфляції 13% власник депозиту з 12% річних, насправді, матиме реальну ставку −1%. Тобто, лише через знецінення грошей власник депозиту зазнаватиме збитків у розмірі −1% річних. Однак, існуючі податкові закони (прим. в США) не враховують впливу інфляції і піддають оподаткуванню весь номінальний прибуток. Якщо номінальний дохід від розміщення грошей на депозиті піддати оподаткуванню у розмірі 30% то власникові залишиться лише 8.4% замість 12%. Якщо скоригувати цей дохід з інфляцією 13% в США 1979 року, то виявиться, що власник рахунку зазнав збитків у розмірі 4.6% річних.[4]

Примітки
  1. (MESPM, ст. 1019)
  2. (Панчишин, розділ 10)
  3. Олександр Кірш, Податок на інфляцію Архівовано 10 вересня 2009 у Wayback Machine., Дзеркало Тижня, 5—11 вересня 2009.
  4. Hall, Robert Ernest, ред. (1982). 7. Inflation, causes and effects. The University of Chicago Press. ISBN 0-226-31323-9.

Література
  • Man, Economy & State with Power and Market (The Scholar's Edition). Ludwig von Mises Institute. Лютий 2004. 1441 ст. плюс огляд. ISBN 0-945466-30-7.
  • Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. — 3-тє. — К. : Либідь, 2005. — С. 368. — ISBN 966-06-0360-6.

Див. також

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.