Інфляція

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:

• індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI — Consumer Price Index);
• індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI — Wholesale Price Index, PPI — Production Price Index);
• дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).

Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики (ДКС) України використовує споживчий кошик з 296 компонентів  (Посібник ДКС України з ІСЦ)) та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, що хоча й охоплює більшу кількість товарів, однак розраховується лише щоквартально.

Індекс цін (${\displaystyle I\,}$) — це відношення рівня цін в період t (${\displaystyle P_{t}\,}$) до рівня цін базового періоду (${\displaystyle P_{b}\,}$), тобто:

${\displaystyle I=P_{t}/P_{b}\times 100\%.}$

Індекс цін можна використовувати для визначення зміни купівельної спроможності грошової одиниці:

${\displaystyle {J}_{m}={\frac {1}{J}}_{p},}$

де ${\displaystyle J_{m}\,}$ — поточна вартість грошової одиниці, ${\displaystyle J_{p}\,}$ — індекс цін, базою розрахунку є порівнюваний період.

Темп зростання цін визначається як відношення індексу цін поточного періоду до індексу цін попереднього періоду у відсотках за вирахуванням бази індексу (1 або 100 %). Наприклад:

${\displaystyle p=\left({\frac {P_{t}}{P_{t-1}}}-1\right)\times 100\%}$

Темп інфляції (або ж для кращого вирізнення їх в окремий показник — рівень інфляції) відображає зміну цін за триваліший період часу, зазвичай рік (досить часто використовують поняття «поточного року», тобто дані щодо показника за останні 12 місяців). Річний рівень інфляції використовують для обчислення реальної процентної ставки за допомогою формули Фішера[5]:

${\displaystyle {i}={r}+{p}\,}$

де:

${\displaystyle {p\,}}$ — рівень інфляції,

${\displaystyle {r\,}}$ — реальна процентна ставка,

${\displaystyle {i\,}}$ — номінальна процентна ставка.

За даної суми грошей і відсоткової ставки, можна розрахувати майбутній обсяг грошей, виходячи із формули складних відсотків:

${\displaystyle {S(t+n)}={S(t)}\times {(1+i)^{n}},}$

де ${\displaystyle S(t+n)\,}$ — майбутня сума, ${\displaystyle S(t)\,}$ — початкова сума, ${\displaystyle i\,}$ — відсоткова ставка, ${\displaystyle n\,}$ — кількість періодів, на які нараховуються відсотки.

І навпаки, за обіцяної в майбутньому грошової винагороди, можна визначити її поточну вартість:

${\displaystyle {S(t)}={\frac {S(t+n)}{(1+i)^{n}}},}$

За величиною темпів розрізняють такі типи інфляції :

• повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін (не більше 10 % на рік);
• галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50 % в річному вимірі;
• гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).

Інфляцію можна розподілити також на такі складові:

• базова інфляція[6] (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);
• вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.
• небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малим ступенем обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.

• Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно — до 10 % за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється.
• Передбачена — це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів.
• Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб'єктів.
• Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються.
• Незбалансована інфляція супроводжується зміною відносин цін товарів, послуг та ресурсів, тобто ціни на товари змінюються неоднаковими темпами.
• Прихована інфляція — інфляція, що виникає внаслідок товарного дефіциту, що супроводжується прагненням державних органів утримати ціни на колишньому рівні.

• надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го століття)^{[джерело?]};
• обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищим ступенем обробки через вторинні ефекти;
• надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;
• інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари;
• девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);
• зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому (інфляційних очікувань).

За визначенням Мюррея Ротбарда, випуск банками (нині, центральним банком) банкнот в обсягах, більших за накопичений резерв «твердої валюти» (золото, срібло, монети з коштовних металів) може називатись інфляцією[11]. Друк нових грошей може призводити до зростання цін, однак, через складну природу ціноутворення, співвідношення між кількістю надрукованих грошей та цінами не лінійне. Зростання цін може бути викликане багатьма іншими чинниками окрім інфляції.

За визначенням Йорга Гюльсмана, інфляція — це збільшення номінальних обсягів будь-якого засобу обміну більше, за те, яке б відбулось в умовах вільного ринку. Оскільки вільний ринок має широке тлумачення, то інфляцію можна звузити до «збільшення пропозиції грошей через порушення прав власності»[12].

Розширення кредитів також впливає на пропозицію грошей і може спричинити інфляцію. Відповідно до Австрійської теорії, штучне заниження облікової ставки центральним банком є основною причиною виникнення економічних циклів. Державні позики у банків також спричиняють інфляцію, оскільки створюють «замінники грошей».

Збільшення пропозиції грошей не приносить користі суспільству, корисне для одних, за рахунок інших. Ті, хто першими отримують новостворені гроші, виграють, останні — втрачають. Підприємства та клієнти банку виграють (принаймні, в короткій перспективі), оскільки першими отримують нові гроші. Споживання товарів у тих, то виграє від інфляції буде змінене новоствореними грошима, тому нові ціни, після завершення стабілізації, збільшаться не рівномірно. Купівельна спроможність грошової одиниці впаде, але не пропорційно для всіх товарів на ринку. Оскільки ціни на деякі товари зростуть більше за інші, дехто отримає постійний прибуток від інфляції, а дехто — постійні збитки.

Випуск сертифікатів на неіснуючі резерви, тобто, інфляція, на вільному ринку вважається шахрайством, що тягне за собою покарання. В країнах з паперовими грішми та центральним банком, що має монопольне право на створення грошей, інфляція вважається одним з інструментів централізованого впливу та керування економікою (див. монетарна політика). Відповідно, урядові заходи з «подолання інфляції», «послаблення інфляційного тиску» тощо, абсурдні за своєю природою[13]. «Оподаткування споживання з метою послаблення надлишкового попиту» є подвійним тягарем для громадян: спочатку, знецінюючи заощадження через здуття пропозиції грошей, вдруге, через оподаткування та перерозподіл ресурсів.

Зараз переважно розглядають монетарний і немонетарний підходи до причин інфляції.

Згідно з монетарною концепцією американського економіста Мілтона Фрідмана, одна із головних умов виникнення інфляції полягає в швидшому зростанні грошової маси у порівнянні з ростом обсягу реального продукту, внаслідок чого виникає надлишок грошей, який призводить до їх знецінення та зростання цін. Сутність монетарної теорії можна показити таким рівнянням:

${\displaystyle {M}\times {v}={P}\times {Y}}$,

де ${\displaystyle {M}\,}$ — грошова маса, ${\displaystyle {v}\,}$ — швидкість обігу грошей, ${\displaystyle {P}\,}$ — рівень цін, ${\displaystyle {Y}\,}$ — обсяг вироблених товарів та послуг за період, заміною якого зазвичай є реальний ВВП. Таким чином:

${\displaystyle P={\frac {{M}\times {v}}{Y}}}$,

та, припускаючи незмінною швидкість обігу грошей, зміна рівня цін залежатиме від перевищення темпів зростання грошової маси над зростанням обсягу вироблених товарів та послуг.

Новокейнсіанський підхід пояснює причини інфляції очікуваннями щодо цін в майбутньому та надлишком сукупного попиту (призводить до зростання витрат виробництва, що тягне за собою зростання цін і зростання заробітної плати) — «новокейнсіанська крива Філіпса».