Інформологія
Інформологія — узагальнена назва наук про інформацію. Термін «інформологія» походить від латинського informatio — пояснення, виклад, тлумачення, поняття і грецького λογοζ — слово, знання, вчення.
Об'єктом дослідження інформології є інформація. Інформація — це відображення заміни дискретного значення енергетичного процесу в контурі керування пристрою керування іншим дискретним значенням, зокрема — тим самим (В. П. Камша).
Аксіоми інформології
1. Інформація є лише там, де функціонують пристрої керування.
2. Інформація зберігається і передається тільки на матеріальному носії.
3. Інформація має ідеальний характер.
4. Інформація має різні форми.
Базові закони інформології
Закон 1: на отримання інформації будь-яка кібернетична система витрачає не менше деякої мінімальної кількості енергії.
Закон 2: кількість інформації, яку отримує кібернетична система в процесі розпізнавання після прийняття певного сигналу, дорівнює логарифму при основі m від кількості варіантів вибору, що передували розпізнаванню.
Закон 3: що меншою є ймовірність завершення якогось випробування з певним результатом, то більше інформації для будь-якої кібернетичної системи несе саме цей результат, і навпаки.
Закон 4: будь-які сигнали, отримані кібернетичною системою, впливають на цю систему.
Теоретична інформологія
До теоретичних проблем інформології зараховують такі питання:
- Філософські напрями у вивченні інформації
- Історія інформаційного розвитку суспільства
- Методологічні основи інформології
- Інформаційна модель процесу керування
- Визначення інформації
- Аксіоми інформології
- Базові закони інформології
- Одиниці вимірювання кількості інформації
- Особливості класичної (імовірнісної) та некласичних концепцій інформології
- Загальні питання кодування інформації
- Повідомлення як носій інформації та будова повідомлення
- Загальні питання передачі інформації
- Носії інформації (загальні питання)
- Загальні (фундаментальні) властивості інформації
Прикладна інформологія
До прикладної інформології зараховують: теорію інформації — information theory (застосування інформології до кібернетики), інформатику — informatics (застосування інформології до комп'ютерної техніки та програмування), теорію масової інформації (застосування інформології до ЗМІ й журналістикознавства), інформаційні вимірювання мови (застосування інформології до лінгвістики), науково-технічну інформацію — scientific information (застосування інформології до науково-технічної літератури), представлення знань — knowledge science (застосування інформології до теорії штучного інтелекту), інформаційні вимірювання в генетиці — bioinformatics (застосування інформології до генетики), пошук інформації — information retriaval (застосування інформології до документознавства, зокрема до бібліотекознавства, архівознавства, баз даних, в том числі й інтернет), а також ціла низка інших аналогічних застосувань: в суспільствознавстві (питання інформаційного суспільства — information society), доступності інформації (information access), інформаційного менеджменту (information managment), інформаційної безпеки (information secyrity), інформаційної будови (архітектури) різних об'єктів (information architecture) та ін. Цей перелік розділів прикладної інформології є неповним і постійно розширюється.
Філософські напрями інформології
Антропоцентричний підхід виник першим й в історичному плані складався стихійно. Його сутність полягає в тому, що здатністю отримувати, створювати, зберігати, передавати інформацію володіє лише людина завдяки, зокрема, тому, що володіє мовою. На такій основі ґрунтується, наприклад, Закон України «Про інформацію». З позиції ж іншого підходу — кібернетичного (див. нижче) — в цьому законі інформацією називають лише соціальну інформацію, відкидаючи наявність інформації в рослинному й тваринному світах, а, тим більше, в неживій природі.
Атрибутивний підхід до інформації склався наприкінці XIX ст. у фізиці. Одним із тих, хто започаткував його, був видатний фізик Дж. Максвелл, який на атомному рівні досліджував кількість енергії, що потрібна для отримання інформації (наприклад, обсягом в один біт). У рамках цього підходу наявність інформації приписують будь-якій матерії, а, отже, не тільки живій, а й усій неживій природі. Ґрунтується цей підхід на тому, що матерія має певну будову, тобто певну структуру своїх елементів, яка й несе певну інформацію.
Кібернетичний підхід до інформації виник у кінці 40-х років XX ст. Його авторами є Н. Вінер та К. Шеннон. Цей підхід передбачає, що інформація є лише там, де функціонують кібернетичні системи, тобто там, де відбуваються процеси керування. Згідно з цим підходом у самій неживій природі інформація не передається, проте в ній мають місце процеси відображення як передумова для виникнення інформації. Поряд із цим інформація може передаватися і в неживій природі за умови, якщо її фрагменти утворюють кібернетичну систему (наприклад, у створеному людиною пристрої керування літаком — автопілоті, комп’ютері тощо). Як різновиди кібернетичних систем цей підхід розглядає клітини живих організмів, людину, суспільство тощо.
Джерела
- Камша В. П., Камша Л. С., Камша Ю. В. Про кібернетику другого етапу НТР // Складні системи і процеси. 2010. № 1 (17). С. 25-41.
- Партико З. В. Теорія масової інформації та комунікації. Л.: Афіша, 2008. 290 с.
- Partyko, Z. V. The modern paradigm of information science: Informology // Automatic documentation and mathematical linguistics. Translations of selected articles from nauchno-tekhnicheskaia informatsiia. 2009. Vol. 43. № 6. P. 311-320.