Інформація

Інформа́ція — абстрактне судження, що має різні значення залежно від контексту. Спроби формального визначення інформації перераховано нижче — їх багато, і вони відмінні в різних областях людської діяльності. На інтуїтивному рівні інформація означає зміст того, про що отримувач довідався.

Частина з циклу Статистика
Унаочнювання даних

На початку XXI століття інформація посідає дедалі значніше місце в житті людини як члена суспільства. Засоби масової інформації поширюють її, інформаційні технології переймаються її обробкою. Висувається ідея інформаційного суспільства, до якого, можливо, прямує людство. Основою такого суспільства було б виробництво й споживання не товарів і послуг, а інформації.

Сам термін «інформація» байдужий до істинності вмісту. Інформація може бути правдивою, хибною або відвертою брехнею. Від даних інформація відрізняється доступністю отримувачу. Наприклад, нерозшифрований рукопис Войнича, можливо, містить якийсь зміст, а отже, потенційно може стати інформацією, але до розшифрування він — лише набір символів і картинок, дані, над якими можуть працювати дешифрувальники.

Інформація може бути товаром, тобто купуватися й продаватися як будь-який інший товар. Розвідувальні служби здійснюють збір інформації про потенційного або наявного супротивника.

Етимологія

Слово «інформація» походить від лат. informatio, яке має декілька значень[1]:

  • роз'яснення; виклад фактів, подій; витлумачення;
  • представлення, поняття;
  • ознайомлення, просвіта.

Саме слово «informatio» складається з префікса «in-» («в-, на-, при-») і дієслова «form» («надаю форму, створюю»), пов'язаного з іменником «forma» («форма»)[джерело?].

В англійській мові слово «information» (в написанні «informacioun») вперше з'явилось у 1387 році [1]. Сучасного написання це слово набуло у XVI ст[джерело?]. У східнослов'янські мови слово «інформація» прийшло із Польщі у XVII ст[джерело?].

З середини XX століття термін «інформація» широко використовується в різних галузях науки та в повсякденному житті, але досі не має загального визначення і використовується, головним чином, на інтуїтивному рівні.

Виникнення та становлення поняття

Твердження інформація, відносно нове. Старогрецькі мислителі багато розмірковували про форму і про знання, але не про спосіб існування знання та про його передачу[джерело?]. Аналогічно, емпірики Нового часу вважали, що ми отримуємо відомості про світ через відчуття, але ще не намагалися знайти кількісну характеристику для цих відомостей[джерело?]. Термін «інформація» міцно увійшов у науку, й, відповідно, в мас-медіа після створення Клодом Шенноном математичної теорії інформації[2]. Шеннон розглядав канали зв'язку й передачу повідомлень у них[джерело?]. У каналах зв'язку може існувати шум, тому вихідний сигнал не зовсім подібний вхідному.[джерело?] Абстрагувавшись від семантичного вмісту повідомлення, тобто від того, що це повідомлення означає, Шеннон зосередився на ймовірності того, що сигнал на виході збігатиметься з сигналом на вході[джерело?]. Обидва сигнали представляються як послідовність символів із певного алфавіту[джерело?]. Такий підхід дозволив дати кількісну характеристику якості передачі сигналу, яку стали називати кількістю інформації[джерело?].

Математична теорія інформації разом із теорією керування, основоположником якої був Норберт Вінер, утворили нову галузь науки, що отримала назву кібернетики[джерело?]. (Зненацька) стало зрозуміло, що людина оточена інформацією, вона отримує її від органів чуття, аналізує, виділяє у ній зміст і застосовує при виробленні рішень та діяльності[джерело?]. Незабаром стало відомо, наприклад, що спадкова інформація кодована в клітинах організмів у вигляді послідовності нуклеотидів ДНК, що середній роман містить приблизно пів мегабайта інформації, а середній фільм «важить» два гігабайти[джерело?].

Зацікавились аналізом поняття «інформація» і філософи[джерело?]. Тоді як кібернетика є загалом математичною теорією, семіотика, зокрема її розділ семантика, зосереджена на розумінні отриманої інформації, на змісті сигналу чи повідомлення[джерело?]. Згодом термін кібернетика дещо втратив поширеність, поступившись терміну інформатика, яка охоплює вивчення й застосування комп'ютерної обробки інформації[джерело?].

Радянські філософи спочатку зустріли появу нової галузі науки вороже, й на початку 1950-х був короткий період коли її ганили в пресі як буржуазну лженауку[джерело?], але згодом стало зрозуміло. що наука й людство розвиватимуться саме в цьому напрямку, що існують власні дослідження, і що, загалом, нічого ідеалістичного чи буржуазного в ній немає[джерело?]. Тож поняття «інформація» можна вписати в рамки ленінської теорії свідомості як відображення, й підкреслити, що вона є одним з атрибутів матерії, який відзеркалює її структуру[3].

Визначення

Складність однозначного визначення судження інформація, пов'язана з тим, що цей термін використовується в багатьох областях людської діяльності, тобто є багатогранним[джерело?]. Спеціалістів із теорії зв'язку цікавить насамперед передача інформації від джерела до отримувача без спотворень, філософа — розуміння змісту, фахівця з комп'ютерної науки — процеси запису, зчитування, зберігання й обробки, диктора на радіо — доведення повідомлення до відома широкого кола слухачів, а пліткарку — розповідь сусідкам про те, що пані з третього поверху гуляє зі своїм начальником тощо. Залежно від галузі використання, термін «інформація» одержав велике число різних визначень, зокрема:

  • погляд на інформацію з точки зору її споживачів охоплює такі поняття (буденно-інтуїтивні означення):
    • нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені користувачем як корисні. Іншими словами, інформація — це знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей[джерело?].
    • відомості або повідомлення про щось (побутове)[4];
    • роз'яснення, виклад[джерело не вказане 3081 день];
    • оригінальність, новизна[джерело не вказане 3081 день];
    • результат інтелектуальної (аналітико-синтетичної чи евристичної) діяльності певної людини щодо подання відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, образів тощо (Цимбалюк Віталій Степанович)[джерело не вказане 3081 день]
    • документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (Закон України «Про інформацію»)[5].
  • кібернетичні
    • відображення заміни дискретного значення енергетичного процесу в контурі керування пристрою керування іншим дискретним значенням, зокрема — тим самим (В. П. Камша[хто?][джерело не вказане 3081 день]).
    • розпізнаний кібернетичною системою сигнал або комплекс сигналів (образ), який зменшує кількість варіантів вибору нею чергової дії команди[джерело не вказане 3081 день];
    • комунікація та зв'язок, в процесі якого усувається невизначеність (інформаційна ентропія) (теорія зв'язку, Клод Шеннон[джерело?]);
    • позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу у ході нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів (Норберт Вінер[джерело?]);
    • ймовірність вибору (Аківа та Ісаак Яглом)[джерело?];
  • фізико-філософські
    • міра неоднорідності розподілу матерії та енергії у просторі та у часі, міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі (Віктор Михайлович Глушков)[6];
    • заперечення ентропії, міра хаосу в системі (термодинаміка, Леон Бріллюен)[джерело?];
    • передача різноманітності (Вільям Росс Ешбі)[джерело?];
    • міра складності структур (Абраам Моль)[джерело?];
    • відображена різноманітність (Аркадій Дмитрович Урсул)[джерело?];
    • властивості матеріальних об'єктів породжувати та зберігати певний стан, який в різних матеріально-енергетичних формах може передаватись між об'єктами[джерело?];
    • фундаментальний генералізаційно-єдиний безпочатково-нескінченний законопроцес автоосциляційного, резонансно-сотового, частотно-квантового та хвильового відношення, взаємодії, взаємоперетворення та взаємозбереження (у просторі та часі) енергії, руху, маси та антимаси на основі матеріалізації та дематеріалізації в мікро- та макроструктурах Всесвіту (інформаціологія, Іван Йосипович Юзвішин)[джерело не вказане 3081 день];
    • універсальна субстанція, що пронизує усі сфери людської діяльності, слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння та співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки (ЮНЕСКО)[джерело не вказане 3081 день];
    • реальність, що формує матерію (Аксель Іванович Берг)[7];
    • програма, алгоритм розвитку систем (Володимир Іванович Корогодін)[8];
    • міра упорядкування систем (Леон Бріллюен)[9];
    • ступінь свободи матеріальних об'єктів (Олексій Андрійович Борисенко)[10];

Всі зазначені підходи до визначення інформації є різними гранями єдиного складного і багатопланового природного явища, яким є інформаційна реальність. З урахуванням сказаного, інформацію можна вважати природною реальністю, що несе в собі характерні ознаки предметів та явищ природи, які проявляються у просторі та часі (Леонід Григорович Мельник)[11].

Існують також й інші, переважно несумісні між собою визначення судження «інформація». Але практично всі погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій — атрибутивної та функціональної[джерело?]. Атрибутивна концепція інформації наголошує на тому, що інформація є атрибутом (невід'ємною властивістю) об'єктів[джерело?]. Функціонально-кібернетична концепція вважає, що головним у інформації є та функція, яку вона виконує[джерело?]. Особливо цікавою є функція, яку відіграє інформація, закладена, наприклад, у ДНК в розвитку біологічних організмів та інших систем, в яких можлива самоорганізація[джерело?].

Семіотика

Семіотика вивчає передачу інформації за допомогою знаків та сигналів[джерело?]. Предметом її розділу семантики є значення, зміст інформації, розуміння того, що передається за допомогою знаків[джерело?]. Американський семіотик Майкл Бакленд запропонував класифікацію інформації залежно від застосування: «інформація як процес», «інформація як знання» та «інформація як річ»[12].

Пол Бейнон-Дейвіс[13][14] пояснює багатогранну концепцію інформації через знаково-сигнальну систему. Самі знаки можна розглядати на чотирьох взаємопов'язаних рівнях: прагматики, семантики, синтаксису та емпірики. Ці чотири рівні служать містками між соціальним світом з одного боку й фізичним чи технічним з іншого.

Прагматика стосується мети повідомлення. Вона будує місток між знаком та контекстом, у якому використовується цей знак. Вона зосереджує увагу на намірі особи, що передає інформацію і підкреслює її поведінку при спілкуванні. Іншими словами це зв'язок між мовою та дією. Семантика стосується значення, переданого повідомленням, тобто його змісту. Вона вивчає значення знаків, тобто встановлює асоціацію між знаками й діями. Її можна розглядати як науку про місток між символами та тими поняттями, які вони виражають. Синтаксис зосереджений на усталених формах передачі повідомлення. Його поле дослідження — форми, логіка та граматика знакової системи. Тут мова йде тільки про форми, а не про зміст знаків та символів.

Зазвичай передача повідомлення відбувається в умовах певної соціальної ситуації. Ця ситуація задає контекст передачі наміру (прагматика) та форму повідомлення. Намір в комунікативній ситуації виражається повідомленнями, що містять набори взаємозв'язаних знаків мови, зрозумілих для всіх сторін спілкування. Взаємне розуміння, означає знання мови на рівні встановлених форм (синтаксису) та встановленого значення цих форм (семантики). Та зі сторін, котрі є джерелом повідомлення, кодує його в знаках мови й передає цей код крізь канали зв'язку (емпірика). Обраний канал зв'язку має характерні для себе властивості, що визначають підсумок спілкування, наприклад швидкість передачі сигналів або відстань, на якій таке спілкування можливе.

Властивості інформації

Цінність інформації визначається корисністю та здатністю її забезпечити суб'єкта необхідними умовами для досягнення ним поставленої мети.

Достовірність — здатність інформації об'єктивно відбивати процеси та явища, що відбуваються в навколишньому світі. Як правило, такою вважається насамперед інформація, яка несе у собі безпомилкові та істинні дані. Під безпомилковістю слід розуміти дані які не мають, прихованих або випадкових помилок. Випадкові помилки в даних обумовлені, як правило, ненавмисними спотвореннями змісту людиною чи збоями технічних засобів при переробці даних в інформаційній системі. Тоді як під істинними слід розуміти дані, зміст яких неможливо оскаржити або заперечити.

Актуальність — здатність інформації відповідати вимогам сьогодення (поточного часу або певного часового періоду).

Фізичні властивості
  • Здатність ідентифікації властивостей предметів і явищ — інформація — це те, що визначає властивості предметів і явищ в просторі та часі. Сама по собі інформація не існує, якщо не існує фізичного носія, який вона представляє речовинам-реціпієнтам через матеріальні канали.
  • Нематеріальність інформації — інформація не має двох головних властивостей матеріальних об'єктів — заряду і маси. Вона не є матерією, але формує матеріальні сутності — об'єктивні реальності: предмети і явища природи.

Часові властивості

Часові властивості визначають здатність даних передавати динаміку зміни ситуації (динамічність). При цьому можна розглядати або час запізнення появи в даних відповідних ознак об'єктів, або розходження наявних ознак об'єкта і тих же ознак, що передаються даними. Відповідно можна виділити:

  • Актуальність — властивість даних, що характеризує поточну ситуацію;
  • Оперативність — властивість даних, яка полягає в тому, що час їхнього збору та переробки відповідає динаміці зміни ситуації;
  • Ідентичність — властивість даних відповідати стану об'єкта.

Властивість недоступності

При розгляді захищеності даних можна виділити технічні аспекти захисту даних від несанкціонованого доступу та соціально-психологічні аспекти класифікації даних за мірою їхньої конфіденційності та секретності (властивість конфіденційності)[15].

Інші властивості інформації

Суспільна природа — джерелом інформації є пізнавальна діяльність людей, суспільства. Явища досліджуються в рамках різних інформаційних систем, оснащених відповідними предметими областями (системами інтерпретацій), а потім застосовуються методи, здатні синтезувати або узгодити висновки[16][17][18]. Системний підхід до пізнання погягає у взаємовіднесеності усіх смислових елементів та в інтерпретації їх взаємно обґрунтовуючої значущості всередині певної системи, що є результатом реляціонування. Протилежність реляційності - субстрат.

Інформація не існує без матерії, без носія. Інформація не може приводити у дію речовинно-енергетичні процеси[19], тобто усе є лише взаємодією матерії, де інформація існує лише для спостерігача. За інформацією не стоїть жодна енергетика чи божественна сила на противагу думці, що інформація (тобто "слово, яке було богом") здатна створювати матерію чи приводити її у рух. У протилежному випадку стають цілком обґрунтованими релігійні твердження про те, що інформація здатна створювати, що за нею криється певна твірна енергетика, що фізично неможливо.

Сприйняття інформації - це взаємодія матерії організму-реципієнта та спостережуваного фізичного явища через речовинно-енергетичний канал. Наприклад, у сітківці ока постійно відбуваються ферментативні взаємоперетворення 11-транс-ретиналь → 11-транс-ретинол (у темряві) → 11-цис-ретинол 11-цис-ретиналь → 11-транс-ретиналь. У ній міститься головний фоточутливий червоний пігмент родопсин. Цей пігмент складається з білка опсину (молекулярна маса 38 000), сполученого по своїй активній стороні із 11-цис-ретиналем. З хемічної точки зору, родопсин є основою Шиффа карбонільної групи ретиналя й ε-аміногрупи лізинового залишку опсину. Коли видиме світло із придатною енергією поглинається родопсином, цис-ретиналь у складі основи Шиффа ізомеризується у транс-ізомер. Цей процес відбувається дуже швидко (10-12 c). Комплекс транс-ретиналю із опсином (метародопсин-II) менш стабільний, ніж комплекс цис-ретиналю, і він дисоціює на опсин й транс-ретиналь. Ця зміна у геометрії ініціює відповідь у нервових клітинах сітківки, яка передається до мозку й сприймається як зоровий образ. Якщо відсутній речовинно-енергетичний канал, то об'єкт не сприймається і не існує для спостерігача. Наприклад, у темряві може бути не видно фізичні об'єкти, предмети. Якщо вони не відбивають світло, то це не значить, що їх не існує. Матерія здатна існувати незалежно від існування спостерігача[20]. Часто носій та інформацію ототожнюють і говорять лише про інформацію. Але у той же час не згадують про речовинно-енергетичні процеси, через які матерія взаємодіє. Це є суттєвим недоліком, оскільки поняття інформації можна взагалі відкинути й розглядати лише матеріальні процеси та явища. Тобто інформація є зосім непотрібною для існування матерії, існування матерії не обумовлене жодною інформацією.

Мовна природа — інформація виражається за допомогою мови — знакової системи будь-якої природи, яка служить засобом спілкування, мислення, висловлювання думки. Мова може бути природною, що використовується у повсякденному житті та служить формою висловлення думок і засобом спілкування між людьми, а також штучною, створеною людьми з певною метою (наприклад, мова математичної символіки, інформаційно-пошукова, алгоритмічна та ін. мови).

Невідривність від мови носія

Дискретність — одиницями інформації як засобами висловлювання є слова, речення, уривки тексту, а у плані змісту — поняття, висловлювання, описання фактів, гіпотези, теорії, закони тощо.

Незалежність від творців

Старіння — головною причиною старіння інформації є не сам час, а поява нової інформації, з надходженням якої попередня інформація виявляється невірною, перестає адекватно передавати явища та закономірності матеріального світу, людського спілкування та мислення.

Розсіювання — існування у багатьох джерелах.

Види інформації

Інформацію можна поділити на види за кількома ознаками:

За способом сприйняття

Для людини інформація поділяється на види залежно від типу рецепторів, що сприймають її.

  • Зорова — сприймається органами зору. Ми бачимо все довкола.
  • Слухова — сприймається органами слуху. Ми чуємо звуки довкола нас.
  • Тактильна — сприймається дотиковими рецепторами.
  • Нюхова — сприймається нюховими рецепторами. Ми відчуваємо аромати довкола.
  • Смакова — сприймається смаковими рецепторами. Ми відчуваємо смак.

За формою подання

За формою подання інформація поділяється на такі види:

  • Текстова — що передається у вигляді символів, призначених позначати лексеми мови;
  • Числова — у вигляді цифр і знаків, що позначають математичні дії;
  • Графічна — у вигляді зображень, подій, предметів, графіків;
  • Звукова — усна або у вигляді запису передачі лексем мови акустичним шляхом.

За призначенням
  • Масова — містить тривіальні відомості і оперує набором понять, зрозумілим більшій частині соціуму
  • Спеціальна — містить специфічний набір понять, при використанні відбувається передача відомостей, які можуть бути не зрозумілі основній масі соціуму, але необхідні і зрозумілі в рамках вузької соціальної групи, де використовується дана інформація
  • Особиста — набір відомостей про яку-небудь особистість, що визначає соціальний стан і типи соціальних взаємодій всередині популяції.

Поширення інформації

Поширення інформації — це доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Під поширенням інформації розуміють:

Повідомлення інформації лише особі, якої вона стосується, не є її поширенням. Також не є поширенням інформації викладення відомостей у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу особою, на думку якої порушено її право.

Поширення інформації може відбуватися у двох формах — фактичного твердження чи оціночного судження. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири)[21][22][5].

Інформаційні потреби

Інформаційні потреби є одним з різновидів нематеріальних потреб людини. Виникає через брак інформації для здійснення людської діяльності і є характерною особливістю, притаманною людині, що відрізняє її від решти живих організмів, які хоч і відчувають потребу в інформації, але винятково для задоволення відносно простих вітальних потреб. Інформаційні потреби людини значно складніші. Процес задоволення інформаційних потреб має ту принципову відмінність порівняно з іншими, що у цьому разі об'єкт споживання — інформація — не тільки не знищується, а, навпаки, на її основі формуються нові інформаційні масиви, призначені для споживання[23].

Право на інформацію

Змістом права на інформацію є можливість кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Основу правового регулювання права на інформацію в Україні становить Конституція України. Конституційні гарантії права на інформацію закріплено у статтях 32, 34, 40 та 50.

Це право, як і більшість прав людини, не є абсолютним, тобто у деяких випадках його здійснення може бути обмеженим. Перелік цих випадків наводиться у статті 34 Конституції України.

Див. також

Примітки
  1. Capurro R. Past, present and future of the concept of information, Cognition, Communication, Co-operation, 2009, vol.7(2), p. 125-148.
  2. Shannon C.E. A Mathematical Theory of Communication (PDF, 358 КБ, англ.)
  3. … сучасне вчення про семантику інформації можна розглядати як конкретизацію ленінської тези про властивість відображення, притаманну всій матерії. Філософський словник /За ред. В. І. Шинкарука. — 2. вид. І доп. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 800 с.
  4. Бортник Н.П. Змістовне наповнення  поняття  «Інформація» в умовах  сьогодення // ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні (друга міжнародна щорічна конференція), Львів, 17 листопада 2017 р.
  5. Закон України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію»
  6. Хургин В. Об определении понятия «информация» // Информационные Ресурсы России. — 2007. — № 3.
  7. Берг, А.И. (1970). Кибернетика — путь решения проблем управления (російською). Москва: Будущее науки: Знание. с. 103–128.
  8. Корогодін, В.І. (1983). Определение понятия информация и возможности его использования в биологии (російською). Биофизика. с. 171–178.
  9. Бриллюэн, Л. (1960). Наука и теория информации. Москва: ГИФМЛ.
  10. Борисенко, А.А. (2006). Природа информации (російською). Сумы: СумГУ.
  11. Мельник, Л.Г. (2003). Фундаментальные основы развития (російською). Сумы: Университетская книга.
  12. Buckland, Michael K. (June 1991). Information as thing. Journal of the American Society for Information Science 42 (5): 351–360. doi:10.1002/(SICI)1097-4571(199106)42:5<351::AID-ASI5>3.0.CO;2-3.
  13. Beynon-Davies, P. (2002). Information Systems: an introduction to informatics in Organisations. Basingstoke, UK: Palgrave. ISBN 0-333-96390-3.
  14. Beynon-Davies, P. (2009). Business Information Systems. Basingstoke: Palgrave. ISBN 978-0-230-20368-6.
  15. Пономаренко В. С., Журавльова І. В., Туманов В. В. Основи захисту інформації. Навчальний посібник. — Харків: Вид. ХДЕУ, 2003. — 176 с.
  16. Энциклопедия эпистемологии и философии науки. М.: «Канон+», РООИ «Реабилитация». И.Т. Касавин. 2009. (Термін "реляціонізм").
  17. А. Г. Жилкин - Базовые категории и принципы реляционной физики.
  18. Будко В.В. - О пространственно-временной онтологии теоретической физики.
  19. В.И.Новосельцев - Теоретические основы системного анализа, с.57.
  20. Полинг Л., Полинг П. - Химия, с.12.
  21. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Верховний Суд; Постанова від 27.02.2009 № 1
  22. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Сердюка Валерія Анатолійовича про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей): Конституційний Суд; Рішення від 10.04.2003 № 8-рп/2003
  23. Коновал Людмила Володимирівна. Інформаційна потреба: сутність та дефініції // Доповідь на міжнародній науковій конференції «Місце і роль бібліотек у формуванні національного інформаційного простору»
  24. Закон України від 05.07.1994 року № 80/94-ВР «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»

Джерела
  • Великий тлумачний словник сучасної української мови[недоступне посилання з червня 2019]
  • Телекомунікаційні системи передавання інформації. Методи кодування: навч. посіб. [для студентів напрямів «Телекомунікації», «Інформ. мережі зв'язку»] / Р. А. Бурачок, М. М. Климаш, Б. В. Коваль ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 476 с. : іл. — Режим доступу: . — Бібліогр.: с. 461—463 (52 назви). — ISBN 978-617-607-843-2.
  • Камша В. П., Камша Л. С., Камша Ю. В.  Про кібернетику другого етапу НТР // Складні системи і процеси. 2010. № 1 (17). С. 25—41.
  • Комунікативні стратегії: навч. посіб. / О. Ю. Бобало ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 344 с. : іл. — (Серія «Інформація. Комунікація. Документація» ; вип. 7). — Бібліогр.: с. 335—341 (91 назва). — ISBN 978-617-607-858-6.
  • Теорія інформації та кодування / В. С. Василенко, О. Я. Матов; НАН України, Ін-т пробл. реєстрації інформації. — Київ : ІПРІ НАН України, 2014. — 439 c.
  • Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики). — К. : «Освіта України», 2010.
  • Партико З. В. Теорія масової інформації та комунікації. Львів: Афіша, 2008. 292 с.
  • Партыко З. В. Современная парадигма науки об информации — информологии // Научно-техническая информация. Сер. 2. 2009. № 11. С. 1—9.

Література
  • В. Бебик. Інформація // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — с. 300 — ISBN 978-966-611-818-2.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.