Іоан-Йосиф Волошиновський

Документи Мукачівської єпархії збереглися фрагментарно, а після приходу радянської влади в Закарпаття після Другої світової війни, знищення унії, частина документів втрачена, а більшість збережених архівів потребують вивчення. Складним є те, що більша частина архіву — це документи на латинській та угорській мовах, а подеколи вони ще й не впорядковані та чекають свого дослідника.

Естерґомський архієрей (примас) Дьордь Селепчені (1666–1685) запросив до монастирської «резиденції» мукачівських єпископів на Чернечій горі галицького нез'єднаного ієромонаха Йосифа Волошиновського, який погодився на умови Селепченія стати греко-католицьким єпископом і визнавати його, а не Еґерського єпископа, митрополичу владу.

Не дочекавшись затвердження свого призначення Апостольським престолом, Волошиновський подався до Львова і прийняв єпископські свячення з рук Львівського нез'єднаного єпископа Йосифа Шумлянського. Дивує у цій історії ще й той факт, що Римський престол 30 березня 1669 р. звільнив Волошиновського від усіх канонічних покарань, визнав його єпископські свячення дійсними і дозволив виконувати звичні архиєрейські чинності(!).

Усунувши Волошиновського від виконання архиєрейських обов'язків (джерела його ще згадують подорожуючим руськими селами до 1675 р.) примас Селепчені вирішив виправити свою помилку в Римі, звернувшись до кардинала Юлія Спіноли, щоб серед випускників Грецької колегії св. Атанасія підшукав для Мукачівської єпархії відповідного кандидата.