Історія франків

Історія франків (лат. Historia Francorum) — історичний твір, присвячений історії Франкського королівства і написаний знаменитим істориком єпископом Григорієм Турським у період 573—593/594 років.[1]

Історія франків
Historia Francorum
Жанр Історична література
Автор Григорій Турський
Мова латинська мова
Написано 573-593 (594) роки
«Історія Франків», фронтиспис VII століття

Григорій Турський працював над «Історією франків» близько 20 років (від 573 року, коли посів турську кафедру і до самої смерті), неодноразово переробляючи. В первісному вигляді ця праця, мабуть, мала назву «Десять книг історії» («Decen libri historiarum»). Саме так назвав свій твір автор у кінці роботи (книга X, розділ 31). В одному з найдавніших рукописів твір має назву «Церковна історія франків», очевидно, за аналогією з «Церковною історією народу англів» Беди Достоповажного. Проте видавнича традиція ще від XVI століття закріпила за ним назву «Історія франків» («Historia Francorum»), під якою він відомий сучасній історіографії. Справжньої класичної освіти Григорій здобути не міг. Традиція літературної латинської мови втратилася, і Григорій, хоча і знав деяких римських письменників, але писав дану працю розмовною латиною, загальновживаною серед галло-римлян, що становили основну масу населення по Луарі і навколо Тура. Таким чином, мова його праці була зрозуміла всім сучасникам.

Джерела до твору

Як відомо, останні шість книг (V—X) Григорій Турський писав як сучасник та очевидець подій. Для перших чотирьох книг він використав хроніки, твори і листи єпископів того часу — Сідонія Аполлінарія з Клермону, Авіта з В'єнну і Ремігія з Реймса, церковні легенди і житія святих, а також консульські фасти кінця V століття, які не дійшли до нас. Особливо важливими для нього, мабуть, були твори істориків V століття Сульпіція Александра і Рената Фрігеріда, що стосувалися перших війн римлян з франками; ці твори до нас не дійшли, але Григорій їх цитує і зіставляє (книга ІІ, розділ 9), причому робить це дуже ґрунтовно. Очевидно він звертався і до місцевих літописів, які велися у єпископських містах, до єпископських і монастирських архівів. Близький до королівського дому, важлива в державі духовна особа, він був досить добре поінформований про державні справи і про події в усьому королівстві, навіть мав доступ до королівського архіву. Нерідко він використовує офіційні документи і вводить їх у свою розповідь. Наприклад, Анделотський договір 587 року між королями Гунтрамном і Хільдебертом має не аби яке значення для відтворення історії меровінзького періоду. Багато єпископських послань та інші матеріали відомі не лише з «Історії франків».

Однак головним джерелом інформації про «варварський світ» для Григорія Турського були усні свідчення. Він посилається на оповіді старших сучасників і взагалі на так званих «людей надійних» (книга V, розділ 6). Використовував Григорій і розповіді прочан, що приходили на поклоніння до гробниці Мартіна Турського: вони дали йому деякі свідчення про події у Візантії і в Іспанії. Багато із збережених ним легенд про короля Хлодвіга і франкську давнину походять із франкського дружинного фольклору. Там, де автор сумнівається у свідченнях, про які повідомляє, він за загальним зв'язком стародавніх істориків робить застереження: «як говорять», «як багато хто говорить», «як переказують».

Структура твору

Композиційно, «Історія Франків» складається з невеликого вступу, де автор обґрунтовує мотиви, що змусили його взятися за написання даного твору, і десять книг основної частини.

Перші чотири книги становлять, очевидно, щось цілісне, бо наприкінці вміщена особлива хронологічна таблиця викладених подій (аналогічна схема, що охоплює зміст V—X книг, є наприкінці всієї праці). Перша частина (з чотирьох книг) присвячена подіям, що передують діяльності автора на посаді турського єпископа. Їй властива особлива манера оповіді: розповідь тут ведеться безсистемно, і вона схожа на спогади, серед яких є виписки з праць інших письменників.

Перша книга містить опис подій від створення світу до 400 року до н. е. і складена на основі хронік Євсевія-Ієроніма, Орозія та інших. Друга книга присвячена діянням турських єпископів, історії перших германських народів, що поселилися в Галліі, навалі Аттіли і ранній історії франків до смерті короля Хлодвіга. У третій і четвертій книгах історія франків викладена до 575 року, коли помер король Сігіберт Австразійський. Початок п'ятої книги ніби відкриває собою нову працю. В окремому пролозі Григорій звертається з красномовним напученням до королів з меровінгзького роду, закликаючи їх припинити братовбивчі війни і чвари, що спустошують країну і виснажують народ. Далі йде ґрунтовна розповідь, присвячена подіям, очевидцем яких він був, а в багатьох із них брав участь. Чим ближче до кінця твору, тим детальніше автор викладає події. Так, десять років до смерті короля Хільперіка (576—584 роки) займають дві книги (V і VI), вісім років після його смерті — чотири (VII—X). Події, за невеликим винятком, викладаються строго хронологічно, за роками правління Хільдеберта, сина Сігіберта: цим Григорій ніби наголошує, що навіть коли Тур був під владою Хільперіка (який захопив силою Тур у 576 році), законним його володарем залишався Хільдеберт. Закінчив автор свою працю, очевидно, у 591 році і тоді знову переглянув перші чотири книги, зробивши до них особливе доповнення агіографічного характеру, що збереглося лише у деяких рукописах. Незадовго до смерті Григорій ще раз відредагував свій твір.

Опис і характеристика

У своїй праці, написаній живо й виразно (за що вже в XVI столітті Григорія порівнювали з Геродотом) Григорій Турський дає переважно зведення політичних подій, що відбувалися у Франкській державі у V—VI століттях. Автор детально аналізує утворення Франкського королівства на чолі з Хлодвігом, хід міжусобної боротьби за його наступників, взаємовідносини кролівської влади і Церкви за часів перших Меровінгів.

У «Історії франків» відбиваються грубі й жорстокі звичаї тогочасної доби. Григорій Турський залишив нащадкам жахливі картини аморальності членів меровінзького королівського дому, в середовищі яких віроломство, зрада й лицемірство були звичним явищем, так само як і вбивства, скалічення й тортури. Частиною цього середовища був і сам автор. Жорстокість королів він не засуджував, бо врешті-решт вони відмолювали свої гріхи біля гробниці святого Мартіна Турського, приносячи цій обителі дорогоцінні дари, що збагачували Церкву. Політичну роль королівської влади у творі Григорій ставив дуже високо, звеличуючи і вихваляючи окремих її представників. Так, він ідеалізував короля Хлодвіга, який був опорою Християнської церкви в боротьбі з аріанством. І хоча Хлодвіг не гребував ніякими засобами для досягнення своєї мети — створення Франкської держави і встановлення одноосібної влади, Григорій у праці не дає оцінку віроломним і підступним учинкам франкського короля, заявляючи при цьому, що Хлодвіг «ходив із серцем праведним перед Богом і робив те, що було приємним Його очам» (книга ІІ, розділ 40).

У даній праці події світської історії тісно переплітаються з подіями церковної історії, причому останній надається перевага. Розповіді про чудеса, про зведення храмів, про боротьбу з єретиками тощо посідають настільки важливе місце у творі, що він справедливо був названий в одному з найдавніших рукописів «Церковною історією франків». У центрі уваги Григорія — не стільки франкська держава, скільки галльська, а ще точніше — турська Церква. Він простежує її історію від самого заснування, від єпископа до єпископа і закінчує свій твір переліком усіх єпископів, що змінилися за цей час. Автор намагається за цим зразком повідомити про зміну єпископів і на інших галльських кафедрах, але тут не осягає повноти: чим далі кафедри від Тура, ти бідніші його свідчення. Так само розподіляється його інтерес щодо світських подій: міжусобиці, які стосувалися Тура і турської Церкви, описані дуже детально, а війни на далеких германських кордонах — хоч їх вели покровителі Григорія королі Сігіберт і Хільдерік — ледь згадуються.

Як правило, Григорій Турський у праці не акцентує уваги на фактах соціальної історії. Система адміністрації, патронату, збору податків існує для нього як явище, що не потребує детального опису і глибокого осмислення. Тільки виняткові випадки, як-от свідчення про бунт містян Ліможа, викликаний запровадженням королем Хільперіком нових тяжких податків (книга V, розділ 28), потрапляють у його історію. Що ж до вірогідності свідчень, які він повідомляє, то, за винятком легендового матеріалу, неминучого у всіх працях того часу, Григорій Турський у цілому намагається дотримуватися історичної правди. Це й робить його «Історію франків» основним джерелом з політичної історії Франкського королівства V—VI століть.

Примітки
  1. професор історії Люсьєн Мюссе (фр. Lucien Musset) (1922—2004) вважав, що Григорій Турський почав писати «Історію франків» не раніше 576 року. Див. Варварские нашествия на Европу: Германский натиск. стр. 26 «Евразия», СП, 2006 г, стр. 154.

Джерела
  • Історія західноєвропейського середньовіччя. Хрестоматія / Упорядник М. О. Рудь: Навч. посібник. — К. Либідь, 2005.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.