Авраам Сенюта

Авраам (Абрам) Сенюта (1587, Ляхівці, нині смт Білогір'я, Україна — 8 жовтня 1632) — український (руський) шляхтич, військовик, «патрон» кальвіністів.

Авраам Сенюта
Народився 1587
Білогір'я, Кам'янець-Подільська область
Помер 8 жовтня 1632(1632-10-08)
Діяльність землевласник
Alma mater Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла

Біографія

Народився, очевидно, у родинних Ляхівцях (нині смт Білогір'я Хмельницької області, Україна. Син крем'янецького войського Федора Сенюти (пом. після 1595)[1], кальвініста[2], та його дружини Катажини — ревної аріянки, доньки Миколая Фірлея (1531—1588) — люблінського воєводи. Брат Павла Христофора Сенюти. Про нього часто писали як про «ревного протектора соцініянства».

Разом з братом Павлом Христофором навчався за кордоном під опікою прецептора Яна Гротковського. 22 червня 1603 всі троє записались навчатись до університету в Гайдельбергу (1 грудня 1605 року — університету в Лейдені). У листопаді Сенюти були покарані грошовим штрафом міською владою через авантюру в місцевому костелі з родичем — студентом Яном Павлом Дуніковським. 1605 року тут вийшла збірка віршів випускників університету за сприяння Яна Боґуша, де були твори обох Сенютів. Під час перебування за кордоном, згідно з віршем Яна Рибінського, написаним до весілля А. Сенюти та Зофії Зборовської, також мав відвідати Італію, Швайцарію.

Брав участь у невдалій виправі Стефана Потоцького на Молдавію 1612 року, потрапив у полон. За договором зі Штефаном Томшею його випустили на волю без викупу, як інших небагатьох бранців у жовтні 1612.

Повернувся до маєтностей: на Люблінщині — Рудно, тут утримував кальвінський збір; Волинь — Камінь, Кобилин, Радогощ, Тихомель (2 червня 1616 року король, на його прохання, видав привілей, за яким поселення отримувало магдебурзьке право, на 15 років звільнялось від податків). Після шлюбу осів у Великопольщі.

Його урядник Кшиштоф Негошевський спалив публічно ікони, вівтар давнього костелу в Рудно, закритого 1563 року за наказом Миколая Фірлея. Дзвони забрали, будівлі зрівняли із землею. В Рудно прихистив вигнаних «чеських братів». У 1629 році мав конфлікт із кс. Геронімом Загоровським — плебаном Кам'янки, який хотів прилучити костел в Рудно до його парафії. Потім мав суперечку в суді з краківським єпископом Марціном Шишковським, яку перервала смерть.

Помер 8 жовтня 1632.

Сім'я

Перша дружина — Зофія зі Зборовських, донька Яна та його другої дружини княжни Єлизавети (Гальшки) з Пронських, доньки Семена (Фридерика) Пронського[3][4]) вдова троцького каштеляна Юрія Радзивілла (помер 13 лютого 1613[5][6]). Мала частину маєтків першого чоловіка правом «доживоття». Діти:

Друга дружина — Ельжбета Сененська, донька Кшиштофа, померла 29 жовтня 1631 року у 24 роки. Донька — Катерина.

Див. також

Примітки
  1. Tazbir J. Sieniuta Abraham h. własnego (1587—1632)… — S. 195.
  2. Liedke M. Szlachta ruska Wielkiego Księstwa Litewskiego a reformacja Архівовано 27 вересня 2011 у Wayback Machine. // Białoruskie Zeszyty Historyczne. — 2002. — № 18. — S. 45. (пол.)
  3. Zborowscy (01) Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine. (пол.)
  4. ХХV. 39. Гальшка Пронська († бл.1581)
  5. Tazbir J. Sieniuta Abraham h. własnego (1587—1632)… — S. 195.
  6. Lulewicz H. Radziwiłł Jerzy h. Trąby (1578—1613) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 235. (пол.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.