Адалард Сенешаль

Адалард, ймовірно, походив зі знатного роду Жерардидів і був впливовим графом під час правління імператора Людовика I Благочестивого, який зробив його своїм сенешалем. За повідомленням історика Нітгарда, Адалард користувався довірою імператора, але використовував цю довіру, «щоб задовольнити свою жадібність і жадібність своїх родичів»[1][2]. Також від час правління Людовика Адалард став світським аббатом монастиря Святого Мартина в Турі[3].

Після смерті імператора Людовика I розпочалася боротьба між його синами. Старший з них, імператор Лотар I, зажадав від братів, Людовика II Німецького і Карла II Лисого, визнати його владу над ними. Однак Карл і Людовик відмовилися це зробити. При цьому, за повідомленням Нітхарда, Лотар за те, що Адалард відмовився присягнути йому, позбавив його земель, дарованих свого часу імператором Людовиком I. У результаті Адалард став у конфлікті на сторону Карла. Брав участь у посольствах у ролі посланника Карла до Лотаря[4]. Пізніше Адалард був одним із командувачів армією Карла в битві біля Фонтенуа (841 рік), зробивши вирішальний внесок у перемогу над армією Лотаря[5][3].

Після перемоги Адалард вів переговори з Людовиком Німецьким і графом Гізельбертом з Маасгау[6]. У 842 році вплив Адаларда на Карла зріс настільки, що він зміг одружити його зі своєю племінницею Ірментрудою, донькою своєї сестри Ангельтруди і графа Еда Орлеанського[3][7].

Після укладення 843 року Верденського договору Адалард переїхав у Східне Франкське королівство, до двору короля Людовика Німецького. 844 року він обміняв абатство Сен-Мартен-де-Тур на абатство Сен-Квентін[3][7].

Від 849 року основна діяльність Адаларда була пов'язана з так званим Серединний королівством (майбутньої Лотарингією). У 850-х роках про нього є згадки як про світського абата монастирів Ехтернах, Сен-Максімін у Трірі, Стабло-Мальмеді і Сен-Васт в Аррасі, а пізніше — як управителя Лоршського монастиря. Після смерті імператора Лотаря I він служив його синові, королю Лотарю II. Однак 861 року став жертвою суперництва своїх родичів, графів Удо, Беренгара і Вальдо Абата, з королем Людовиком Німецьким. Вони були змушені тікати до двору Лотаря II, де їх прихистив Адалард. Водночас Лотар II зблизився з Людовиком Німецьким, в результаті чого Адалард разом з Удо, Беренгаром і Вальдо був змушений тікати до двору короля Західного Франкського королівства Карла II Лисого[3][7].

Того ж року Карл II для захисту Нейстрії від вікінгів утворив дві Нейстрійські марки. Правителями однієї з них, Нормандської марки, були призначені Адалард, Удо і Беренгар. Це призначення викликало заздрість представників могутнього роду Роргонідів, які займали чільне місце в тій місцевості[8] і вважали цю область своєю. В результаті граф Мена Роргон II разом з братом Гозфрідом об'єдналися з королем Бретані Саломоном і напали на марку. Для того, щоб досягти миру, Карл був змушений в 865 році передати Нормандську марку Гозфріду[3][7].

Після 865 року Адалард повернувся в Лотарингію. Він намагався видати заміж свою дочку за принца Людовика, одного з синів короля Людовика Німецького, проте заручини були розірвані. Після цього згадки про Адаларда зникають[3][7].

Ім'я дружини Адаларда невідоме. Згідно з дослідженнями історика Едуарда Главички дітьми Адаларда могли бути:[3]

• Стефан (пом. після 18 вересня 882), граф
• Адалард II (бл. 840—890), граф Меца
• донька (ум. після 865)

• Шаблон:Книга:Нитхард: История в четырёх книгах
• Шаблон:Книга:Тейс Л.: Наследие Каролингов
• Шаблон:Книга:Hlawitschka, Eduard: Die Anfänge des Hauses Habsburg-Lothringen

• Descendants of Gerard comte de Paris (англійською). Foundation for Medieval Genealogy. Процитовано 11 серпня 2013.