Адана (еялет)

З кінця XIV ст. навколо Адани утворився самостійний туркменський (турків-кочівників) бейлік Рамазаногуллар. Тривалий час відігравав важливу роль, виконуючи роль своєрідного буфера між османською державою та Мамлюкським Єшиптом. завдяки цьому зберігав самостійність. У 1516 році він добровільно підкорився османському султану Селіму I, який у 1517 році після захоплення Єгипту, перетворив бейлік на саджак. Згодом його було приєднано до бейлербейства Алеппо. Втім санджакбеями були нащадки колишніх беїв з династії Рамазанидів. Фактично це був автономний санджак, де зберігалися традиції колишнього бейліка.

Лише у 1608 році після припинення династії Рамазанидів відбулося реформування санджаку. Його було виокремлено з Алеппського еялету, перетворено на самостійний еялет. Відтоді перетворився на звичайну провінцію, що розташовувалася у внутрішніх районах імперії. Тут протягом тривалого часу зберігалися традиційне господарство, вірування, кожен з народів зберігав свою культуру.

З кінця 1770-х років у провінції вирували повстання племен туркоманів, володарів значних тімарів та зеаметів. Аданським пашам доводилося вступати у конфлікт з санджакбеями Акки, які стали фактично незалежними. Водночас час від часу спалахували сутички з пашами Марашу. У 1827 році війська кочівників на чолі із Хаджи Алі-беком захопили Адану та значну частину еялету, не пропускаючи пашів до Адани та Дамаску. У 1828 році вдалося на деякий час приборкати туркоманів та місцевих військовиків.

На початку 1830-х років з огляду на утворення держави Мухаммеда Алі в Єгипті еялет разом з Алеппо та Дамаском перетворився на базу, звідки рушали османські війська проти єгиптян. Втім, численні поразки у 1831—1833 років від військ на чолі з Ібрагім-пашею призвели до втратити Палестини, Сирії та Кілікії. також було захоплено Аданський пашалик. за умовами договору від 4 травня 1833 року в Кютаг'ї Аданський еялет опинився під урядуванням Мухаммеда Алі. Лише у 1840 році під тиском Великої Британії, Пруссії, Російської та Австрійської імперії, що долучилися у війні на боці османських військ (нова турецько-єгипетська війна почалася у 1839 році) вдалося змусити Мухаммеда Алі відмовитися від завоювань, зокрема еялету Адана.

Війна завдала чималого лиха господарству провінції, яке до того вже перебувало в передкризовому стані, зумовленому відсталістю засобів господарювання, конкуренцією інших провінцій, втручанням європейських торговців. Складна економічна ситуація поєдналася з відновленням національного самоусвідомлення підкорених народів. У 1862 році спалахнуло повстання вірмен зейтуна, що намагалися здобути автономію. Завдяки втручанню французького імператора Наполеона III повсталим вдалося досягнути цього.

У 1865 році в рамках розпочатої адміністративно-територіальної реформи еялет Адана було приєднано до вілайєту Алеппо, а у 1869 році створено вілайєт Адана.

У 1608 році еялет складався лише з 1 санджака — Адана. У 1610 році до нього доєднано санджаки Алайє, Тартус, Ічель. Згодом також до них долучився санджак Сіс. На 1700 рік було 5 санджаків.

У 1740 році санджак Ічель було реформовано. До еялету додано санджаки Тіяс, Анемур, Селефкех. Загалом стало 7 санджаків.

Найбільшим населенням протягом XVII ст. еялету були вірмени, що вели осілий спосіб життя. У місті Сіс розташовувалася резиденції вірменської Апостольської церкви. Турки протягом усього часу залишалися кочівниками, що мешкали навколо Адани і Тарса (10 племен), їхні нащадки стали називатися туркоманами. На півночі провінції розташовувалися невеличкі громади курдів. Араби мешкали переважно на узбережжі між містами Мерсін та Іскендерун.

Втім, поступово турецьке населення зростало, а вірменське зменшувалося. На час реформування еялету вірменів було близько 12 тис., а туркоманів, турків та курдів відповідно 60, 38,5 та 20 тис. осіб. Також значною була арабська громада — до 16 тис. Найменшу становили кілікійські греки — близько 1 тис. осіб.

Вірмени належали до Апостольської церкви. Більшість турків, туркоманів курдів та арабів були сунітами, проте існували громади алавітів та єзидів. Останні час від часу повставали проти релігійного гноблення.

Основу становило сільське господарства, виробництво високоякісної бавовни, розробка срібних та залізних копалень. Найбільшими центрами торгівлі та ремесла були міста Адана і Тартус. Економічні зв'язки були спрямовано насамперед до міст Малої Азії, також підтримувалася торгівля з Кіпром, Єгиптом та Сирією. Торгівлею та сільським господарством переважно займалися вірмени, а також греки. Значною статтею торгівлі був корабельний ліс та інша деревина.

Завдяки наявності значної кількості кочівників розвинулося тваринництво, насамперед вівчарство і конярство.

• Donald Edgar Pitcher (1972). An Historical Geography of the Ottoman Empire. Brill Archive. p. 125
• Orhan Kılıç, XVII. Yüzyılın İlk Yarısında Osmanlı Devleti'nin Eyalet ve Sancak Teşkilatlanması, Osmanlı, Cilt 6: Teşkilât, Yeni Türkiye Yayınları, Ankara, 1999, ISBN 975-6782-09-9, p. 95.