Академічний словник литовської мови

20 томів Академічного словника литовської мови

Ідея започаткувати словник виникла у литовського мовознавця Казімєраса Буґи, який почав збирати матеріал для нього у 1902 році.[1] Повернувшись із Росії до Литви у 1920 році, він почав працювати над словником, що мав би містити усі відомі слова литовської мови, а також гідроніми, топоніми та прізвища. Перед своєю смертю у 1924 році він встиг видати лише два зошити із серії, що включали вступну частину та словниковий матеріал до слова anga.[3] Буґа прагнув записати все, що було відомо про кожне слово включно із його походженням та історією. Він критично ставився до власної праці, вважаючи, що словник не був вичерпним або впорядкованим, і вважав опубліковані зошити чернеткою для кращого словника у майбутньому.[4]

Буґа зібрав майже 617 тисяч карток зі словами, проте професор Юозас Бальчіконіс, обраний міністерством освіти для продовження роботи над словником у 1930 році,[1] зрозумів, що треба більше матеріалу та почав кампанію зі збору додаткових слів із художніх творів та розмовної мови; більша увага приділялася старішим текстам, а сучасна література та періодика майже ігнорувалися.[3] Бальчіконіс також просив вчителів та студентів записувати слова із повсякденного мовлення. Таким чином словник був значною мірою перероблений.[4] З нього були виключені власні назви, рідко вживані варваризми, етимологічні та історичні примітки; слова тепер пояснювалися лише литовською мовою,[1] адже сам Буґа часто лишав пояснення тією ж мовою, якою воно було спочатку записане, тому слова могли пояснюватися німецькою, російською, польською або навіть латиною.[5]

Перший том словника зі словами на букви А і В був виданий у 1941 році, другий (літери C—F) — у 1947 році. Втім, ці два томи були розкритиковані радянською владою, бо словник містив забагато буржуазної та «реакційної релігійної» лексики і натомість замало лексики із «революційної литовської преси та сучасних радянських реалій»,[3] і згодом Бальчіконіс був усунений з посади головного редактора словника. Перші два томи словника були конфісковані та сховані у спеціальних архівах, через що стали бібліографічною рідкістю.

Через дев'ять років, у 1956 році, вийшов друком третій том словника; цей та наступні томи вже відповідали ідеологічним вимогам (приклади із радянської літератури, лише після яких можна було давати речення із діалектів, фольклору тощо). Далі видання пішло краще і з 1956 нові томи словника публікувалися кожні 3–5 років, проте перші томи були доповнені та видані заново у 1968–1969 рр.[3] Через політичні табу у словнику також уникалися вживання релігійної та язичницької лексики. Підготовку матеріалів для словника продовжував Інститут литовської мови та літератури Академії наук Литви. Із 1990 року, після його розділення, над словником працював Інститут литовської мови.

У 1990 році після здобуття Литвою незалежності радянські та комуністичні приклади у словниках були прибрані.[6] Було додано зразки із релігійних текстів та праць литовських лінгвістів, які емігрували на захід після окупації країни у 1944 році.[7] Останній, 20-й, том словника був виданий у 2002 році. Загалом написанням словника займалися 69 лінгвістів, а редагуванням — 23.[8]

У 1999–2002 рр. тексти 1–16 томів словника були перенесені на електронні носії, а комп'ютерні технології використовувалися у виданні словника із 17-го тому. У 2005 році словник став доступним в електронному вигляді.

Словник був написаний на основі слів, зібраних та записаних на картках. Головна база карток містить 4,5 млн штук, додаткова — півмільйона зі словами, зібраними після того, як відповідний том словника був надрукований. Ці картки були зібрані із великої кількості джерел — майже тисячі письмових (як опублікованих, так і ні) та більше ніж 500 населених пунктів Литви.[6]

Започаткував цю базу карток у 1902 році Казімєрас Буґа, який вирішив записувати слова не у зошити, а на картки. Перші слова були записані із творів С. Даукантаса і збірок К. Яунюса, а також записані самим Буґою біля міста Дусятос. Він продовжував збирати слова із творів литовської літератури (зокрема творів М. Валанчюса), інших литовських словників, збірок інших лінгвістів (напр., 10 тисяч слів від Й. Яблонскіса) та розмовної мови литовців. Кількість карток зі словами Буґи зросла від 150 тисяч у 1920 до 600 тисяч у 1923 році.[9]

Юозас Бальчіконіс зрозумів, що цієї кількості карток недостатньо і почав масове зібрання нових слів. Він заохочував членів інтелігенції, вчителів та студентів до доповнення бази слів, здебільшого із живих сільських діалектів. База карток була згодои розширена словами із старих литовських текстів (зокрема перекладів Біблії), старих словників литовської мови, литовської літератури (напр., творів Вінцаса Кудірки, Антанаса Баранаускаса, Майроніса, Жемайте, Юозаса Тумаса, Вінцаса Крєвє, Пятраса Цвірки), збірок литовського фольклору (напр., Антанаса Юшки та Йонаса Басанавічюса) тощо.[9] Станом на 1933 рік було зібрано 78 774 картки, на 1940 — 97 930.[1] За десять наступних років кількість карток зросла до майже мільйона.[9]

Після Другої світової війни база карток була розширена радянською та комуністичною термінологією, а також інтернаціоналізмами. Із 1963 року редактори словника організовували експедиції до різних регіонів Литви, щоб зібрати слова і з розмовної мови та діалектів.[9]

Також картки надавали люди із різних шарів суспільства. Серед них зокрема були президенти Литви Казіс Грінюс і Антанас Смятона, архієпископ Юргіс Матулайтіс, офтальмолог Пятрас Авіжоніс та інші. Список із більше ніж 500 осіб, що надали 100 та більше слів, був опублікований в останньому, 20-му, томі словника.[9]

Головними редакторами словника у різні часи були:[1]

• Юозас Бальчіконіс (т. 1–2 у 1930–1950 рр.);
• Казіс Ульвідас (т. 3–5 у 1956–1959 рр. і т. 11–16 у 1978–1995 рр.);
• Йонас Круопас (т. 6–10 у 1962–1976 рр. та перевидання т. 1–2 у 1968–1969 рр.);
• Вітаутас Віткаускас (т. 17–20 у 1996–2002 рр.).

• Lietuvių kalbos žodynas. I–XX.
• Dvidešimt lietuvių kalbos žodyno tomų. – ISBN 9986-668-39-5

• Офіційна веб-сторінка словника