Алегорія Танцю

На неширокому постаменті скупчено шість фігур. П'ять жінок утворили веселе коло, в центрі якого завзято виплясує юнак, підстрибуючи і граючи в бубен. Юнак і перші дві дівчини віддалися танцю з усією пристрастю і натхненням, на які здатні лише талановита молодь попри всі негаразди. Створена Жаном-Батистом Карпо група відбивала в косному матеріалі скульптури жвавий танок, вихопивши з дії лише один, але яскравий момент. Скульптор, наче покликаний Аполлоном, побачив у власній уяві веселий танок, здатний нагородити щастям або нагадати природні веселощі доби античності. Адже друга назва групи — «Геній Танцю» або «Дух Танцю». Не всі встигають роздивитися за плечіма юнака — крила бога танцю, але вони є і відсилають твір майстра до античних міфів.

Жан-Батист Карпо і раніше виявляв зацікавленість в відтворенні рухів та в настрої, особливо у відтворенні людських настроїв у власних скульптурах. Ще в роки перебування і удосконалення майстерності в Римі він уважно вивчав твори Мікеланджело Буонарроті, узявши від них ідею руху, а не настрої внутрішньої напруги, драматичних конфліктів і трагізму, притаманних геніальному італійцю 16 століття.

Історія виникнення декоративної групи починалась буденно. Для декору головного фасаду театру Опери в Парижі були потрібні чотири скульптури. Замови на них отримали чотири французькі скульптори.

• Франсуа Жофрей (Jouffroy 1806-1882) мав створити скульптуру «Гармонія».
• Ежен Гійом (Eugène Guillaume 1822-1905) отримав замову на алегорію «Інструментальна музика».
• Жан-Жозеф Перро (Jean-Joseph Perraud 1819-1876) взявся за створення скульптурної групи «Лірична драма».
• Жан-Батист Карпо отримав замову на створення декоративної групи «Геній танцю».

• 
  Головний фасад Опери Гарньє.
• 
  ск. Жан-Жозеф Перро, скульптурна група «Лірична драма».
• 
  Золочена алегорія на даху ротонди театру.
• 
  Ежен Гійом, Алегорична група «Інструментальна музика»

Замова відбулася 1863 року [1]. Карпо довго шукав композицію, проробляючи її в малюнках. Лише в 1867 році він зупинився на зокругленій композиції з декількома фігурами[1]. Наближеність теми до античності і алегорії обумовила прагнення скульптора подати фігури оголеними. Тим паче, що оголеність була ніби дозволена в алегоричному живопису.

Розтягнутий фасад театру стримували два бічні портали першого поверху, де і мали розмістити декоративні та алегоричні зображення. Але розташування на першому поверху надзвичайно наближало скульптури до глядачів - і суттєво впливало на їх свідомість і смаки.

Обмеженість буржуа, настояна на релігійних заборонах і хибній уяві про дозволене і недозволене відбилась в недозволеності оголеного людського тіла. 1869 року алегорична група Карпо була оприлюднена. Оголені персонажі Карпо негайно викликали скандал. Один із роздратованих мсьє писав :

У мене дружина і доньки — прихильники музики, вони часто відвідують оперу. Відтепер це стане неожливо, бо я ніколи не дам на це дозвіл, бо театр прикрасила ганебна скульптура як для борделя[2].

27 серпня 1869 року черговий обурений мораліст кинув в скульптуру чорнильницю і заплямував твір Карпо. Скульптуру були вимушені прибрати. Замову на новий варіант скульптури передали іншому скульпторові, але війна з пруссаками 1870 року перервала роботи. Через п'ять років маячня зі скульптурою «Геній танцю » перестала хвилювти автора. Він помер 1875 року.

Лише в 1960-і роки про первісний варіант скульптури пригадали. Збережену модель Карпо 1964 року придбали до державних збірок і передали на утримання в Музей д'Орсе. На фасаді Опери Гарньє нарешті відновили декоративну групу Карпо, копію якої в камені створив скульптор Поль Бельмондо.

• Скульптура
• Горельєф
• Опера Гарньє
• Скульптура Франції 19 століття

• Anne Middleton Wagner (trad. Friedrich Gross), Jean-Baptiste Carpeaux, der Tanz : Kunst, Sexualität und Politik, Francfort-sur-le-Main, Fischer Taschenbuch, coll. « kunststück »,‎ 1989, 107 p. (ISBN 3-596-23961-3)
• Philippe Krief, Paris Rive Droite, Paris, Massin, coll. « Petites histoires et grands secrets »,‎ 2004, 213 p. (ISBN 978-2-7072-0488-2)
• Romi, Histoire des faits divers, Paris, Éditions du Pont-Royal,‎ 4T 1962
• Альбом «Музей д'Орсе». Автор-упорядник Л. Торшина. Київ, «Мистецтво», 1991