Амр I

Згідно з мусульманським авторам, Амр I був сином Аді з племені Нумара, що входило до кахтанітського племінного союзу Лахм. Аді перебував на службі у Джазіми, ватажка арабів-танухітів, які осіли на території Іраку. Аді вступив у любовний зв'язок з Ракаш, сестрою Джазіми, і добився в нього дозволу на шлюб з нею, скориставшись тим, що Джазіма захмелів на бенкеті. Протверезівши, Джазіма скасував дозвіл і наказав стратити Аді. Достовірно не відомо, чи був Аді страчений або зумів втекти, проте незабаром Ракаш народила хлопчика, який отримав ім'я Амр[1].

Мусульманські автори вважали Аді, батька Амра I, сином Насра ібн Рабіа з племені Нумара, який на чолі свого роду разом з танухітами переселився в Ірак, де шахіншах Шапур дозволив йому поселитися в Хірі[2].

Ще в дитинстві Амр несподівано зник, однак через якийсь час, завдяки якомусь щасливому випадку, повернувся до Джазіми. Відправившись в Сирію, Джазіма передав управління Амру, а командування військом доручив якомусь Амру ібн Абді-ль-Джинну аль-Джармі. Після загибелі Джазіми почалася боротьба за владу між Амром ібн Аді та Амром аль-Джармі. Амру ібн Аді вдалося залучити на свою сторону більшу частину війська і його супернику довелося скоритися[3]. Це відбулося в період, коли Пальмірою фактично правила Зенобія, тобто між 266 чи 267 і 272 роками[4].

Незважаючи на те, що Амр ібн Аді своїми порадами спонукав Джазіму до походу у Сирію, що не могло сподобатися сасанідському шахіншаху Шапуру I, від якого танухіти перебували у васальній залежності, Шапур не перешкоджав приходу Амра до влади над арабами Іраку. Збереглося дуже мало свідчень про взаємини Амра I з сасанідськими правителями; судячи з усього, йому вдавалося зберігати нормальні відносини з наступниками Шапура І. У напису шахіншаха Нарсе, що оповідає про його сходження на престол у 293 році, крім інших, згадується і «цар Амр аль-Лахмі», який ототожнюється з Амром I[5]. У зазначеному написі Амр ібн Аді ще не має перської титулу «царя арабів», який згодом був дарований його спадкоємцю Імру-ль-Кайсу I[6].

Амр ібн Аді першим з лахмідських правителів зробив столицею своєї держави місто Хіру, де з часів шахіншаха Ардашира I знаходилися сасанідські гарнізони і намісник (марзбан). При Шапурі I влада Сасанідів над Хірою ще більше зміцнилася, таким чином, племінний союз арабів-танухітів в Хирі та його очільник Амр I в розглянутий період фактично перебували під наглядом сасанідської військової адміністрації. Сасаніди визнавали владу Амра ібн Аді, проте не давали йому титулу «царя арабів», зберігаючи міцний контроль над займаної танухітами областю Хіри[6].

Інша можлива письмова згадка про Амра I міститься в одному з маніхейських текстів, де йдеться про те, що в період переслідування маніхеїв в державі Сасанідів вони звернулися за заступництвом до якогось царя Амаро, просячи його написати шахіншаху лист в їх захист. Амаро написав шахіншаху Нарсе і гоніння на маніхеїв вщухли, однак незабаром після цього Нарсе помер і переслідування поновилися з колишньою силою. Потрібно зауважити, що ототожнення царя Амаро з Амром ібн Аді не може бути однозначним і говорити про те, що лахмід Амр I звертався до Нарсе з листом на захист маніхеїв можливо лише з певною часткою ймовірності. Протягом історії держави Лахмідів, представники гнаних релігійних громад неодноразово знаходили притулок у Хірі, користуючись релігійною терпимістю лахмідських правителей. Цілком можливо, що Амр I не підтримував кампанію переслідування маніхеїв і навіть міг виступити на їхній захист[7].

Амр ібн Аді помер між 302 і 305 роками після більш ніж тридцятирічного правління[4]. Наступником Амра I ібн Аді став його син Імру-ль-Кайс I, першим з Лахмідів отримавший від сасанідських шахіншахів право на спадкову владу, тіару намісника і титул «царя арабів». Згідно з даними Ібн Кутайби та Аль-Якубі, паралельно або спільно з Імру-ль-Кайсом до влади над державою Лахмідів прийшов і інший син Амра I — аль-Харіс[8].

• Мишин Д. Е. История государства Лахмидов : [рос.]. — Москва : Садра, 2017. — 448 с. — ISBN 978-5-906859-27-3.