Анархо-комуністи

Анархо-комуністи — учасники анархістського руху, які сповідували доктрину, розроблену наприкінці 19 ст. П. Кропоткіним. Анархо-комуністи вважали страйк та індивідуальний терор універсальними засобами боротьби проти існуючих державних інститутів та установ. Майбутнє суспільство вони бачили як союз («федерацію») вільних общин («комун»), об’єднаних вільним договором, де кожна особа отримувала необмежені можливості для розвитку. Після перемоги революції першочерговим завданням мала стати експропріація всього того, що уможливлювало експлуатацію. Передбачалося встановлення прямого продуктообміну та інтегрування праці, обробіток землі як селянами, так і міським населенням, поєднання розумової та фізичної праці тощо. Земля переходила до тих, хто її обробляє, але не могла бути приватною власністю. Анархо-комуністи заперечували всі форми влади, у тому числі і більшовицьку «диктатуру пролетаріату». Прихильники Кропоткіна, які називали себе «хлібовольцями»[1], створили напередодні революції 1905—1907 мережу анархістських гуртків та організацій. В Україні основними центрами анархо-комуністів були Одеса, Катеринослав, Київ, Харків, Житомир, Ніжин та інші. Їхні організації діяли в сільських регіонах, зокрема в Гуляйполі[2].

Наприкінці 1905 на початку 1906 анархо-комунізм розколовся на дві течії: «безначальників» і «чорнознаменців». Перша дістала назву від назви журналу «Листок группы «Безначалие»», який вийшов у Парижі. Теоретики і лідери «безначальників» С. Романов та Н. Дивногорський вважали головним засобами боротьби проти самодержавства тероризм і експропріації, а соціальною базою анархізму — безробітних та люмпен-пролетарів («босяків»), з яких потрібно створювати «злочинні ватаги» для терористичної партизанської боротьби проти капіталу й держави. «Безначальники» не визнавали економічної боротьби, створення робітничих профспілок тощо. «Чорнознаменці»[3] на чолі з І. Гроссман-Рощиним, проголосили[4] «деперсоніфікований терор» проти буржуазії, тобто закликали до здійснення терористичних актів проти представників буржуазії лише за те, що ті належали до цього класу. До «чорнознаменців» входили і «анархісти-комунари», вони сповідували антибуржуазний терор у поєднанні з повстаннями для створення «тимчасових революційних комун».

Упродовж революції 1905—07 анархо-комуністами в Україні було здійснено сотні терористичних актів та експропріацій, вони вступали в сутички з царськими військами, які придушували революційні виступи робітників та селян, вели збройну боротьбу проти місцевих відділень «Союза русского народа».

Поліція успішно боролася з організаціями анархо-комуністів і до 1909 повністю їх ліквідувала в Україні. З часом ці організації знову відродились і домінували в анархістському русі України 1917—21, зокрема, були тісно пов’язані з махновським рухом.

Примітки

  1. Від назви друкованого органу «Хлеб и воля»
  2. Членом цієї організації був Нестор Махно
  3. Від назви газети «Черное знамя», що виходила в Женеві
  4. До речі першими з-поміж ін. прихильників терору

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.