Андраш Алфелді

Андраш Алфелді (угор. Alföldi András; 27 серпня 1885 Помаз, Австро-Угорщина — 12 лютого 1981, Прінстон, США) — угорський історик, мистецтвознавець, епіграфіст, нумізмат і археолог, що спеціалізувався на періоді пізньої античності. Професор, доктор. Іноді називається одним з найбільших фахівців з історії Стародавнього світу XX століття, хоча деякі результати його досліджень викликають суперечки в науковому співтоваристві.

Андраш Алфелді
угор. Alföldi András
Народився	27 серпня 1895(1895-08-27)[1][2][3] Помазd, Сентендреський ярашd, Пешт, Угорщина
Помер	12 лютого 1981(1981-02-12)[1][2][…] (85 років) Принстон, Мерсер, Нью-Джерсі, США
Країна	Угорщина
Діяльність	класичний археолог, дослідник доісторичної епохи, historian of classical antiquity, викладач університету, нумізмат, archaeologist of the Roman provinces, epigrapher
Alma mater	Будапештський університет (1918)
Заклад	Будапештський університет, Бернський університет і Базельський університет
Посада	професор
Вчителі	Bálint Kuzsinszkyd
Відомі учні	Éva Bónisd
Членство	Баварська академія наук, Академія наук і літератури в Майнці, Шведська королівська академія наук, Угорська академія наук, Академія надписів та красного письменства, Британська академія і Геттінгенська академія наук
У шлюбі з	Elisabeth Alföldi-Rosenbaumd
Родичі	József Deérd
Нагороди

Народився в сім'ї лікаря, втратив батька в 1910 році. Навчався в гімназії в Будапешті. Вивченням античної історії зайнявся після здобуття середньої освіти і спочатку спеціалізувався на античній нумізматиці. Брав участь у Першій світовій війні.

Закінчив Будапештський університет. У 1923 році очолив кафедру стародавньої історії в університеті Дебрецена, в 1930 році — ту ж кафедру в Будапештському університеті, наступні 15 років займаючись переважно давньою історією і археологією Угорщини, окремо спеціалізуючись на історії Карпат і району Дунайського басейну в період їх входження до складу Римської імперії.

У 1947 році, будучи противником встановленого в Угорщині режиму народної демократії, емігрував до Швейцарії, де професорував в Берні і Базелі. У 1956 році він переїхав до Інституту перспективних досліджень в Прінстоні, де працював до кінця життя. З цього часу займався в основному давньоримської історією, найважливішим інструментом для вивчення якої вважав нумізматику. Серед висунутих їм теорій — гіпотеза про те, що Юлій Цезар після падіння Римської республіки хотів відновити царський режим за зразком того, що існував при Тарквінії Гордомі, а також нова класифікація римських монет IV—V століть.

Опублікував в цілому більше 300 наукових робіт, в тому числі більше 10 монографій. Брав участь в написанні «Кембриджської давної історії».

Членкор Баварської АН (1936), Британської академії (1947). Кавалер ордена Pour le Mérite (1972)